A+ A A-
  • Категорія: Політика
  • Перегляди: 850

На нашій - не своїй землі. Частина 3.

Ірина Магрицька
кандидат філологічних наук, доцент Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля

НА НАШІЙ – НЕ СВОЇЙ ЗЕМЛІ. Частина 3. 

ВЛАСНА (?) ЦЕРКВА

Не ставлю собі за мету наводити повну статистику (її можна знайти у відповідних конфесійних часописах), а подам лише кілька прикладів, що демонструють реальну картину з українською церквою на Луганщині. Переконана, що подібні приклади можна знайти і в інших південно-східних областях України.

Отже, за інформацією Відділу в справах національностей та релігії при Луганській обласній державній адміністрації (ЛОДА), у найсхіднішій області України зареєстровано 360 релігійних організацій Української православної церкви (УПЦ МП), 26 організацій Української православної церкви Київського патріархату (УПЦ КП), 6 — Української автокефальної православної церкви (УАПЦ), 3 — Української греко-католицької церкви (УГКЦ).

Щодо церков Московського патріархату, то в них дуже гарні храми, адже від початку незалежності вони привласнили найкращі церковні приміщення. А священики греко-католицької, автокефальної церков і церкви Київського патріархату відправляють службу в непристосованих для цього приміщеннях — чи то в приватних будинках, чи то у вагончиках, чи то в їдальнях.

Уже понад десять років парафіяни цих трьох церков регулярно звертаються до органів місцевого самоврядування (зокрема до Луганської міської ради) з проханням виділити їм земельні ділянки для будівництва своїх храмів, і кожного разу отримують відмову.  Буває, що навіть після рішення суду про неправомірність такої відмови депутати все одно залишають своє рішення в силі.

Натомість Луганська обласна адміністрація та обласна рада і матеріально, і морально допомагають тільки одній церкві — церкві Московського патріархату. В одній із місцевих газет читаємо, що в області з 2006 до 2008 року для цього патріархату споруджено 20 нових православних храмів, відреставровано 22 церкви, систематично відводиться земля під будівництво храмів. Створено Луганське духовне училище, яке скоро отримає статус семінарії. При зустрічі з Митрополитом Київським і всієї України Володимиром Сабаданом голова ЛОДА О.Антіпов запевнив його в тому, що обласна влада й далі надаватиме активну допомогу цій церкві в розвитку і становленні нещодавно створеної Сіверськодонецької єпархії.

Кілька років тому на відкриття в Луганську Володимирського собору, який належить УПЦ МП, приїздив у ролі президента Л.Кучма і заявив, що такої величної церковної споруди немає навіть у Києві. Луганці знають, що цей храм будувався на кошти міського бюджету і “добровільні” спонсорські внески бізнесменів, яких до цього схиляли тодішні керівники області В.Тихонов і О.Єфремов. За словами Кучми, мільйон гривень виділила на будівництво цього собору й столиця.

Зате священики церкви Київського патріархату розповідають, що бізнесмени, які виявляють бажання допомогти їм у будівництві храмів, відразу ж починають на собі відчувати тиск з боку влади — діяльність їхніх фірм перевіряється податковою інспекцією та іншими державними службами. Ні для кого не секрет, що бізнес в Україні залежить від влади, тому ті, хто хоче бути бізнесменом, не повинен робити того, чого влада не хоче. А отже, ні в якому разі не можна допомагати українським церквам.

За свідченням А.Кіндратенка, на весь Харків дві українськомовні церкви, одна з них далеко від транспортних мереж, обидві до цього часу напівзруйновані. Для відбудови українських церков у влади грошей немає. А найстаріша козацька церква, якій майже 350 років, належить Московському патріархатові.

Усім, кому небайдужа доля держави, розуміють, що в незалежній Україні повинна бути єдина Українська помісна православна церква, яка може бути створена шляхом об’єднання теперішніх православних церков. Священики УПЦ МП безапеляційно заявляють, що таке об’єднання можливе лише на основі їхньої церкви, причому тільки шляхом “покаяння” духовенства УПЦ КП і УАПЦ, оскільки ці церкви, за їхніми словами, є “неканонічними”, вони “розкольники”.

Схоже, це об’єднання зможе здійснити тільки майбутній лідер української нації, спроможний піднятися до рівня історичної особистості.

Але, хоч як би цьому протидіяли “канонічні” священики, прихильників УПЦ КП на Луганщині потроху стає все більше. Тому МП усе активніше переконує своїх парафіян ні за яких умов не відвідувати церкву своїх опонентів, не розмовляти з її священиками, не купувати там свічок тощо. І перехрещують тих, хто охрестився в УПЦ КП. Тільки-но священик КП організує громаду і зареєструє в селі релігійний осередок, де раніше не було ніякої церкви, як через місяць у цьому ж селі реєструє свій осередок церква МП і переманює до себе людей. Неприязнь московських священиків до церкви КП незрівнянно вища, ніж до різноманітних нехристиянських сект.

Не треба бути надто спостережливим, щоб не бачити того, що УПЦ МП — це недружня до незалежної України церква. Її священиків досі годі було побачити на таких заходах, як День ушанування пам’яті жертв Голодомору, День Конституції, День Незалежності тощо (щоправда, минулого року керівництво цієї церкви визнало таки Голодомор геноцидом). Зате вони ж улаштовують хресні ходи проти власне українських святинь, освячують антиукраїнські заходи. І роблять це спільно з проросійськими партіями та блоками.

У день президентських виборів 2004 року, проходячи поблизу сусідньої церковної будівлі Московського патріархату, я отримала з рук священика в рясі листівку з зображенням ікони Божої матері з Христом на руках, де було написано, що Віктор Янукович — ставленик Бога, а Віктор Ющенко — ставленик Сатани. Своїх парафіян такі священики прямо у храмах відкрито агітували голосувати за лідера Партії регіонів. А в Донецьку, кажуть, у церкві МП молилися на ікону з зображенням Януковича.

Одна моя колишня колега розповідала, що, маючи духовну потребу висповідатися перед Богом, прийшла в церкву МП, бо поруч немає інших православних церков. Почавши сповідь, вона почула від священика зауваження, що треба говорити по-російськи. Жінка пояснила, що українська — це її рідна мова, їй так зручніше. На що батюшка гнівно відказав: “Нє положено!!!”. Жінка розплакалась і пішла з церкви, так і не висповідавшись.

Спілкуюся з луганським священиком УПЦ КП отцем Миколою. Запитую, чи може ця церква утвердитися на Луганщині. Він каже, що в нього та його колег тут багато прихильників, адже люди спостерігають за діями різних священиків і роблять вибір на користь церкви КП. Багатьом ближча українська мова, аніж церковнослов’янська, та ще й у російському фонетичному оформленні. Головна проблема — у місцевій владі, яка вперто забороняє все, що нагадує українцям про їхню окремішність від колишньої імперії. І ще священик зауважив, що, на його погляд, для УПЦ МП було б чесніше, якби вони називали себе “Російською православною церквою” — ця назва вже не вводила б людей в оману.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Back to top