A+ A A-
  • Категорія: Політика
  • Перегляди: 272

Як бути з мовними законопроектами

Володимир Богайчук

Завершений і дещо змінений варіант "Мовні граблі номер 5670"

Після періоду зволікання Конституційний суд поновив розгляд подання народних депутатів щодо закону Ківалова-Колесніченка. У випадку визнання цього закону неконституційним має повернутися Закон «Про мови в УРСР». Ця обставина породила сплеск законотворчої активності народних обранців і майже одночасно у ВР було зареєстровано три законопроекти з номерами 5556, 5669 і 5670.  У соціальних мережах та ЗМІ нав’язується думка про

прогресивність законопроекту 5670. Чи дійсно доцільно підтримувати цей законопроект? Для цього слід роздивитися всі три законопроекти і порівняти їхні норми з можливими варіантами передбаченими міжнародним законодавством. Щоб не втомлювати допитливого читача буду це робити максимально стисло з використанням мінімуму прикладів.

Внесений депутатом Лесюком Я.В. проект закону №5556 «Про мови в Україні» визначивши українську мову державною майже не ховається боягузливо за терміном «державна мова», а впродовж усього тексту часто вживає термін «українська мова». Позитивним є і згадка в преамбулі прав людини. Більше того: законопроект містить навіть статтю з назвою «Захист мовних прав в Україні». На жаль про власне захист мовних прав у ній не йдеться, а традиційно підміняється сумнівним поняттям захисту мови. Крім того вислів «Публічне приниження чи зневажання української мови як державної мови … тягне відповідальність» дає право безкарного приниження і зневажання української мови за межами статусу державної. А захист яких мовних прав держава гарантує у судовому порядку іноземцям, які тимчасово проживають в Україні? 

Законопроект Ярослава Васильовича містить низку вкраплень, які передбачають серйозне доопрацювання. Наприклад п. 5 ст. 4 «Місця (села, селища, міста) поширення і використання мов корінних народів і національних меншин України визначаються виключно законами України» забороняє використання мов нацменшин за межами певних населених пунктів.  Або дозвіл (п. 3 ст. 9) 6 місяців займати державну посаду особі, яка не спромоглася осилити українську мову. Надзвичайно перспективна норма. Попри однозначний позитив щодо документації обслуговуючих населення організацій і проектної документації є спроба виведення приватних суб’єктів господарювання за межі правового поля України. Тай в цілому цей законопроект виглядає у порівнянні зі своїми бородатими конкурентами дещо скромно (візьмімо хоча б преамбулу).

Чому конкуренти «бородаті»? Бо законопроекти 5669 і 5670 – це модифіковані варіанти законопроекту 2012 року Головатого-Сироїд підготовлені або внесені відповідно Головатим і Сироїд. Формально пані Оксана відмовилася від спільного законопроекту бо замість одного законопроекту пропонує розробити два: про державну мову і про права осіб, що належать до національних меншин. А даремно: ратифікована Україною Рамкова конвенція про захист національних меншин містить детально і повно виписані норми мовних прав національних меншин об’ємом аж 1 сторінку. Якщо не виконувати план по нормотворчості то достатньо вставити певні статті цієї конвенції у певні місця законопроекту і не потрібно видумувати українцям ще одного геморою.

Власне законопроект 5669 теж передбачає (п.5 ст. 2) за певних умов прийняття ВР закону «про порядок застосування відповідної мови національної меншини або регіональної (міноритарної) мови у межах територіальної громади села, селища, міста». Для кожного села ВР має прийняти конкретний закон. Круто? Це замість того, щоб раз і назавжди на 1 сторінці прописати мовні права нацменшин. Імовірно, допитливий читач звернув увагу на вживання в щойно наведеній цитаті поряд з «мовою національної меншини» ще й «регіональної (міноритарної) мови». Ця солодка парочка ригівського розливу мандрує червоною ниткою через увесь законопроект 5669.

Саме тут доречно пояснити, що недолугий термін «регіональні (міноритарні) мови» запозичений з так званої «Європейської хартії регіональних мов або мов меншин». У Європі такої хартії нема. Український документ є неправильно перекладеним про що свідчить декілька експертиз проведених з ініціативи Мінюсту. Ось, наприклад, варіант назви хартії з експертного висновку В. Радчука: «Європейська Хартія загрожених мов». Відчуваєте різницю? І так по всьому тексту хартії. Будь-який законопроект підготовлений з урахуванням перекручених норм іншого документу сам стає неправомірним. Тож перш за все слід прийняти мовну хартію в коректно перекладеному варіанті і в об’ємі відповідному мовній ситуації в Україні. До речі, а чи згадав хтось про цю обставину на нещодавніх слуханнях у Конституційному суді?

Крім згаданих видів мов законопроект 5669 вводить ще й таке надзвичайно юридично чітке поняття «материнська мова». При цьому чомусь упускає не менш юридично досконалі «солов’їна» та «калинова». І це далеко не всі недоречності цього законопроекту.

До позитиву законопроекту слід віднести назву («Про функціонування української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні»), згадку в преамбулі «Рамкової конвенції про захист національних меншин» і наявність статті з назвою «Захист прав громадян України на користування українською мовою» у розділі «Захист державної мови, мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов».

Особисто мені в законопроекті 5669 сподобалося зменшення з чотирьох сторінок до однієї сторінки, у порівнянні з законопроектом 2012 року, об’єму тексту розділу «Мова освіти та науки».  Це свідчить про сприйняття розробниками критики.

В законопроекті 5670 від назви і до останньої статті, за деякими винятками, сором’язливо вживається «державна мова». Так, далеко не кожен українець має сміливість ввічливо сказати «говоріть зі мною українською» адже видавити із себе «державною» значно комфортніше. Сам колись лише з третього разу на запитання «каторий час» зміг спокійно-байдуже відповісти «київський». Та закон не повинен заохочувати до боягузтва. Навпаки, він має підтримувати впевненість українців у собі і своїй державі.

Про недоречність відмови авторів законопроекту № 5670 від теми мовних прав я вже згадував. Але важливість цієї теми для існування мови спонукає до більш детального розгляду теми в згаданому законопроекті.

В преамбулі нема згадки про мовну хартію, але зникла й згадка про «Рамкову конвенцію про захист національних меншин». Згадки ж про «Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року» нема в жодному із запропонованих законопроектів. Ніби «Жодна  людина  не  може  бути приневолена до примусової чи обов'язкової праці» не стосується таких робіт як вивчення чужої мови або переклад з чужої мови. Ніби «Кожна  людина  має  право  на  повагу  до  її особистого життя» не стосується українців. Бо знання чужої мови і її застосування є особистим життям людини, але не українців. Бо тоді на запитання «ти чьо, нє пані маєш» має бути відповідь «не твоє діло чи пані я маю чи не маю я пані».

Якщо в законопроекті є вислів «кожний громадянин має право» то ці права мають бути виписані детально саме в цьому законі. Тим більше, що ст. 48 декларує: «захист права громадян України на отримання державною мовою інформації та послуг в усіх сферах суспільного життя на всій території України й усунення перешкод та обмежень у користуванні державною мовою». Такі гарні речі записані в розділі «Захист державної мови». Цей надзвичайно важливий розділ слід було б викласти в редакції «Захист мовних прав» з відповідним додатковим наповненням.

Тепер декілька «дрібних» нестиковок закладених в законопроект 5670. Якщо «утвердження української мови як мови міжетнічного спілкування і порозуміння в Україні» то для чого тоді «Дія цього Закону не поширюється на сферу приватного спілкування». Чи може дуже хочеться поряд з українцями закріпити у певному статусі «украінцев»?

Якщо передбачено сприяння «застосуванню української мови відповідно до вимог українського правопису» то як сприяти «популяризації діалектів та говірок української мови та їхньому збереженню»? Та ще й «застосування української мови з порушенням стандартів української мови, мають наслідком відповідальність».

Якщо «Кожний громадянин України зобов’язаний володіти державною мовою як мовою свого громадянства» то має бути і «Незнання української мови однозначно позбавляє статусу громадянина України». Логічно?

 

А з якого такого дива керівники приватних навчальних закладів і медичні працівники приватних медичних закладів мають право не володіти вільно українською мовою? Невже розробники законопроекту визнають українців злиднями нездатними відвідувати приватні навчальні і медичні заклади? Цікавий підхід, зокрема, долучених до розробки законопроекту громадських активістів.

 

Щоб не втомлювати допитливого читача наведу ще один з багатьох прикладів турботи розробників законопроекту про українську мову. Якщо «Кожен громадянин України має право отримати освіту державною мовою. Застосування державної мови в навчально-виховному та освітньому процесах в усіх навчальних закладах є обов'язковим» то чому далі «Держава забезпечує кожному громадянинові України право отримати освіту державною мовою в державних та комунальних дошкільних, загальних середніх, професійно-технічних, позашкільних і вищих навчальних закладах». А в недержавних і некомунальних навчальних закладах? Їх вже багато, а буде ще більше. І це «держава забезпечує кожному»?

Огляд законопроекту 5670 закінчу розділом «Забезпечення стандартів державної мови». Він є видозміненим  варіантом розділу «Стандарти державної мови» законопроекту Сергія Головатого. Я з цього приводу лише відзначу доречність цієї теми.

Тож висновки:

  1. У разі скасування Конституційним судом закону Ківалова-Колєсніченка і повернення в дію закону «Про мови в УРСР» ніякої трагедії не відбудеться оскільки старий закон не є поганим, а мовну ситуацію визначає в першу чергу ставлення носіїв мови до своїх мовних прав. Якщо бажаючих будь-яким методом реалізовувати своє право на мову обмаль то навіть надзвичайно хороший закон не буде працювати як не будуть працювати і передбачені ним інспектори. До відома: мешканець Миколаєва Анатолій Ільченко з допомогою жахливого закону Ківалова-Колєсніченка добився рішення суду про видачу йому паспорта виконаного виключно українською мовою, але відповідні державні органи заблокували виконання цього рішення. Бо визначальним також є ставлення до мовних проблем лідерів держави, зокрема Гаранта Конституції.
  2. Необхідно скасувати «Європейську хартію регіональних мов або мов меншин» і  прийняти правильно перекладену і у відповідному наповненні «Європейську хартію загрожених мов». В Україні загроженими мовами цією Хартією мають бути визнані кримськотатарська, караїмська і гагаузька мови. Це є не менш важливим аніж скасування закону Ківалова-Колєсніченка і елементом бази для написання нового закону.
  3. Поєднати корисні ідеї поданих трьох законопроектів в одному враховуючи правильну редакцію мовної хартії. При цьому не ігнорувати тему мовних прав українців і національних меншин.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Back to top