A+ A A-
  • Категорія: Політика
  • Перегляди: 142

Читаємо мовний законопроект «громадськості» зі здоровим глуздом.

Володимир Богайчук

Допитливий читач про доцільність з точки зору мовознавства створення передбаченої в законопроекті «громадськості»  під номером 5670-д «Національної комісії зі стандартів державної мови» вже ознайомився і тепер продовжимо розглядати потребу створення цієї комісії з точки зору здорового глузду.

 

 

Другий пункт повноважень статті 40 «Повноваження Національної комісії зі стандартів державної мови» звучить так: «визначає вимоги до рівнів володіння державною мовою для набуття громадянства України». Подібний зміст має і третій пункт цієї статті. Що розробникам законопроекту не відомо про науку з назвою «мовознавство» вже зрозуміло. Тепер стає зрозумілим, що їм не відомо й про існування в Україні наукових філологічних структур. А даремно. Якби знали то могли б дізнатися і про їхні можливості щодо розробки необхідних вимог. Ось, наприклад, фахівці Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка розробили "Зміст вимог щодо вільного володіння українською мовою як державною для осіб, які претендують на державну службу" і надали їх Національному Агентству України з Питань Державної Служби. А окрім інститутів філології при університетах є ще й Інститут української мови НАН і Інститут мовознавства НАН. Тож і при визначенні вимог до рівнів володіння можна чудово обійтися без додаткового «державного колегіального органу у складі дев’яти членів» посади яких «за умовами оплати праці й соціального забезпечення прирівняні до посади заступника міністра». Розкатали губу нєхіло.

Пункт четвертий: «затверджує посібники та підручники для опанування відповідних рівнів володіння українською мовою». Невже в Україні досі не існує структур з функцією затвердження підручників?  Ну, прямо плетемося позаду бантустанів. Хоча з допомогою таких авторів певні бантустани можемо в дечому і перегнати.

Пункт п’ятий: «визначає методи та порядок перевірки рівня володіння українською мовою». Тут ситуація аналогічна до попередніх. З точки зору авторів законопроекту в нєдаразумєніі під назвою Україна існує лише неоране поле для реалізації їхніх пришелепкуватих забаганок.

Пункт шостий: «затверджує зразок сертифікату про рівень володіння українською мовою». Цей пункт, як і решта пунктів, передбачає разову роботу на декілька хвилин. Але велике діло достойне мужів зі статусом заступників міністрів можна розтягнути в часі з декількох хвилин до декількох років. І потім постійно можна цей зразок перезатверджувати. А  на біса здався сам сертифікат? Проблема ж не у рівні володіння, а в користуванні українською мовою. Чи документи про освіту буде скасовано?

Пункт сьомий: «розглядає скарги щодо результатів іспиту на рівень володіння українською мовою». Цей пункт тісно пов'язаний з передбаченим у цьому законопроекті «Центром української мови». Комусь мало Інституту української мови НАН? Чи цей інститут не має права проводити іспити на рівень володіння українською мовою? Якщо ні то надати такі повноваження і передбачити розгляд скарг щодо результатів таких іспитів по схемі оскарження вступних або державних іспитів у вузах.

Пункт восьмий: «подає пропозиції Кабінету Міністрів України про внесення змін до законодавства, пов’язані із забезпеченням стандартів української мови». Знову забирається «хліб» в Української національної комісії з питань правопису до складу якої входить 25 наукових світил про що ішлося в попередній публікації.

Окрім повноважень передбачених статтею 40 законопроект 5670-д містить ще декілька положень, які надають певні повноваження Національній комісії зі стандартів державної мови. Про передбачені в ст. 5 і ст. 8 «вимоги до відповідного рівня володіння» повторюватися не буду. А ось стосовно ч. 5 ст. 29 декілька слів висловити потрібно. Дослівно: «Заклади охорони здоров’я використовують у своїх документах медичну термінологію відповідно до стандартів, визначених Національною комісією зі стандартів державної мови». Отже, ми знову далеко відстаємо від бантустанів не маючи власних назв різних органів і частин тіла людини, не маючи власних назв хвороб, не маючи уявлення про латину. Диву даєшся – і як це в медичних закладах України викладають студентам медичні науки, а ті згодом спілкуються між собою і з пацієнтами?

Це нагадує мій суд з АвтоЗАЗом з приводу вимоги надати настанову користувача і сервісну книжку українською мовою. Тоді в суді представник АвтоЗАЗу сказав, що перекласти цю інформацію споживача українською неможливо бо невідомо як українською мовою буде слово «кілометр». У нашому випадку, імовірно, авторам законопроекту конче важливо знати як їх мають устандартизовано називати: «штопані напісюрники» чи «штопані нацюцюрники».

Якщо серйозно, то звиклим до «вєлікава і магучєва» авторам законопроекту не втямки, що українська мова є сповна самодостатньою мовою, а її носії здатні обійтися без непотребу під назвою «Національна комісія зі стандартів державної мови» спрямованої на дерибан бюджету.

Залишається відкритим питання: чи пройде у ВР проект закону № 5670-д спрямований на профанацію і дискредитацію ідеї потрібного українцям Закону, який має опиратися на мовні права українців і національних меншин та враховувати коректно перекладену Хартію загрожених мов Європи.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Back to top