A+ A A-
  • Категорія: Політика
  • Перегляди: 110

Чому «російськомовні воїни АТО» не аргумент

Твердження про «російськомовних в АТО», яке виринає у кожній мовній дискусії, вже стає мемом на зразок «наши деды воевали». Обидві тези частково правдиві, за ними стоїть і кров, і біль, і героїчні вчинки, які здебільшого належать не тим, хто користується чужими подвигами як аргументами в дискусіях.

 

Цей маніпулятивний прийом активно застосовували проросійські сили, спершу маркуючи пам’ять про трагічні події Другої світової війни георгіївськими стрічками, а потім одягаючи їх на противників тодішньої опозиції та Майдану, а згодом і цілісності України. Емоційний ланцюжок, за який смикають пропагандисти, простий: якщо ти проти «антифашистів» з георгіївськими стрічками, то ти проти власних дідів і бабць, які проливали кров на тій жахливій війні, плюндруєш пам’ять про їхню перемогу, підтримуєш їхніх ворогів, а отже нацизм і Гітлера.

Цей прийом використовують зараз і ті, хто ветує будь-яку ініціативу щодо захисту і популяризації української мови нагадуванням про російськомовних наших захисників на сході. Хочеш україномовну версію інтернет-магазину, обслуговування українською в кафе чи супермаркеті? Тебе обурює тотальне переважання в медіапросторі російської мови? Отже, розпалюєш міжнаціональну ворожнечу, ображаєш російськомовних, серед яких багато бійців АТО і волонтерів. Але цей аргумент є маніпулятивним і непереконливим з кількох причин.

По-перше, російськомовні бійці, очевидно, воюють з росіянами і проросійськими силами не за російську мову і точно не проти розвитку української (інакше воювали б по той бік). Їхня російськомовність має низку історичних, політичних, соціальних, культурних причин і з погляду прихильників тези «яка різниця, якою мовою» є десь такою ж особистісною характеристикою, як релігійні погляди чи естетичні уподобання. Серед бійців АТО є православні, світловолосі, юристи, книголюби, курці. Однак ніхто не захищає православ’я, читання книжок чи куріння, спираючись на присутність в АТО православних, книголюбів чи курців.

По-друге, якщо ми все ж не вважаємо російськомовність довільною характеристикою і безпосередньо пов’язуємо її з війною, то тим самим підкидаємо аргумент захисникам української і навіть у певному сенсі ображаємо російськомовних громадян. Адже захисники української мови не аргументують свою позицію існуванням україномовних бійців АТО. Чи не тому, що оборона України україномовними її громадянами є такою ж очевидною, як захист батьками своїх дітей? А от людина, що кинеться під колеса рятувати чуже дитя, викличе неабияке захоплення і приверне увагу. Як і російськомовні бійці та волонтери. Бо в кожному їх вихвалянні можна відчитати несвідоме: «ти ба, російською говорять, а не в сепари подались, в українську армію, от молодці». Виділяючи саме російськомовних військових, ми наче визнаємо, що вони є групою ризику, і поспішаємо співати їм дифірамби, щоб вони бува не передумали і не перейшли на бік ворога, цькуємо україномовних (бо вони ж нікуди не дінуться), аби сиділи тихо зі своєю мовою і не провокували неблагонадійних громадян. Російськомовних такий захист мав би не тішити, а засмучувати.

По-третє, — і цей пункт найдразливіший, — оборонці України не конче воюють за той варіант України, який собі вимріяли україноцентрично налаштовані громадяни (так само на Майдані проти Януковича виступали люди з різним баченням майбутнього країни, однак ліберали не приймають радикально-націоналістичних гасел лише тому, що націоналісти билися з беркутівцями). Вони всі, безперечно, є противниками російської агресії і путінської ідеології. Але чи всі готові боротися проти «Росії з людським обличчям» на території України? Проти України, де українська мова і культура ніяк не захищаються і не стимулюються, а кинуті на поталу начебто «рівної конкуренції»? Тобто російськомовної України з малоросійською ментальністю, де все питомо українське викинуте на маргінес і приречене на вимирання? Скільки у нас політиків, блогерів, культурних діячів, які начебто визнають право української мови на існування і засуджують відверту українофобію, але при цьому всіляко ганять «вишиватників» і гаряче підтримують збереження нинішньої мовної ситуації? Які ментально занурені в російську культуру — від Чехова і Достоєвського до опозиційних російських блогерів? І чи можлива, зрештою, така вихолощена, але незалежна Україна поруч із нинішньою Росією?

Усі ці питання потребують суспільного обговорення. І прикривання російськомовними бійцями їх не усуває, а лише відкладає.

Автор: Тетяна К.

(С) http://language-policy.info/2017/01/chomu-rosijskomovni-vojiny-ato-ne-arhument/

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Back to top