A+ A A-
  • Категорія: Політика
  • Перегляди: 33

Валуєв українську мову не забороняв

Володимир Богайчук

Серед десятків так званих заборон української мови особливі місця посідають циркуляр Валуєва і Емський указ. Але, як не виглядає дивним, знайти в текстах цих документів заборону української мови допитливий читач не зможе.

Процитую результативну частину Циркуляра міністра внутрішніх справ П. А. Валуєва Київському, Московському і Петербурзькому цензурним комітетам від 18 липня 1863 р.

 

«Принимая во внимание, с одной стороны, настоящее тревожное положение общества, волнуемого политическими событиями, а с другой стороны имея в виду, что вопрос об обучении грамотности на местных наречиях не получил еще окончательного разрешения в законодательном порядке, министр внутренних дел признал необходимым, впредь до соглашения с министром народного просвещения, обер-прокурором св.синода и шефом жандармов относительно печатания книг на малороссийском языке, сделать по цензурному ведомству распоряжение, чтобы к печати дозволялись только такие произведения на этом языке, которые принадлежат к области изящной литературы; пропуском же книг на малороссийском языке как духовного содержания, так учебных и вообще назначаемых для первоначального чтения народа, приостановиться.».

Емський указ доповнював основні положення Циркуляру. З текстом цього Указу допитливий читач може ознайомитися, наприклад, тут.

Чи хтось із читачів побачив у Циркулярі чи Указі словосполучення на зразок «воспретить малороссийкое наречие» або «приостановить малороссийский язык»? Ні! Чому? Пояснюю.

Валуєв і його підлеглі були освіченими гомосапієнсами а тому не могли забороняти абстракцію в ПРАВОВОМУ документі. Адже будь-який закон чи підзаконний акт є правовим документом: таким, що стосується тих чи інших конкретних прав членів суспільства (заборона, обмеження, відновлення чи розширення). Або: «Пра́во — це обумовлена природою людини і суспільства система регулювання суспільних відносин, що виражає свободу особистості, та якій притаманні нормативність, формальна визначеність в офіційних джерелах і забезпеченість можливістю державного примусу.».

Закон може надати абстракції статус і вказати, що з цим статусом робити або дати тлумачення абстракції. Так Конституція України встановлює статус української мови як державної. А ДСТУ 2392-94 визначає що воно таке мова взагалі (система знаків, що забезпечує процес комунікації і, як правило, складається зі словника та правил).

Спасибі ДСТУ бо сучасний підручник з мовознавства дає таке визначення людської мови: «Досліджувана мовознавством (у сімох основних галузях і десятках дисциплін), етнічно поділена (на 2,5 тисяч етномов різних народів), соціально розшарована (на мільйони етносоціальних групових лектів), індивідуально інтерпретована (у 6 мільярдах ідіолектів окремих людей), синтактично організована (у кількох тисячах граматичних категорій), історично-поняттєва за змістом (через кількасот базових значень) і звукова за вираженням (у десятках звукотипів і письмових систем) ЗМІСТОРОЗРІЗНЯЛЬНА КОМУНІКАТИВНА ЗНАКОВА СИСТЕМА СВІДОМОСТІ. НЕВИЧЕРПНИЙ ЗАСІБ ПРЕДИКУВАННЯ ДЛЯ КОМУНІКАЦІЇ ТА МИСЛЕННЯ. А ЗВІДСИ - ЗАСІБ РЕДУКЦІЇ ОСОБИСТОГО ДОСВІДУ ДЛЯ ПІЗНАННЯ СВІТУ І СЕНСОТВОРЧИЙ ЗАСІБ ДЛЯ ЙОГО СУГЕСТИВНОЇ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ У СПІЛКУВАННІ, що виникла з потреб контрсугестії (та зумовила формування суспільства) і сама еволюціонує (через щораз нові потреби людей і взаємодію власних елементів)».

 

Впевнений, що допитливий читач зрозумів для чого я навів цю цитату.

І в Циркулярі і в Указі йдеться про ПРАВО друкувати українською мовою, про ПРАВО завозити книги друковані українською мовою, про ПРАВО проводити вистави українською мовою, про ПРАВО мати тексти українською мовою до нот, про ПРАВО на публічні читання українською мовою, про ПРАВО викладати в училищах предмети українською мовою (а відтак і про ПРАВО навчатися українською мовою).

До речі. Дивним чином у Циркулярі і в Указі нічого не йдеться про право батьків обирати мову навчання для своїх дітей, на право обрання рідної мови і нема згадки про доступну мову. Очевидно, українофоби 19 століття далекоглядно зарезервували це для українофобів сьогодення.

Після ліричного відступу повертаємося до суті проблеми і ставимо банальне питання: «А какая разніца чьо защіщать: мову ілі право на мову?».

Відповідь очевидна: помилково обрана ціль або помилково задані координати призводять до промаху і ефективної відповіді (прильоту «отвєткі») від ворога.

Свідомо навіяне українофобами стереотипне уявлення про ущемлення мови (а не мовних прав) породило свідомо підтримуване українофобами та їх холуями явище захисту української мови (а не захисту мовних прав).

Тож залишки активних українців під проводом потрібних «громадських активістів» займаються банальним мовозахисним онанізмом, який, на відміну від статевого, ніякої користі не приносить. Про це свідчить реальний стан функціонування української мови та систематичне отримання «отвєток» у виді прийняття «Європейської хартії» у повному об’ємі і неправильному перекладі, прийняття закону Ківалова-Колісниченка, прийняття закону «Про освіту».

Нещодавно один знайомий мовозахисний активіст на зауваження продавчині щодо мови спілкування почув: «Імєю право». Думаєте до активіста дійшло? Досі захищає мову і сахається теми своїх мовних прав. Вороги носом совають його у правильну постановку проблеми, а він затято захищає мову.

Згаданий активіст теж, як і Валуєв, освічений гомо сапієнс. Але має ваду – обертається у колі мовозахисників з числа маститих письменників та науковців. Усі вони теж освічені гомосапієнси (один з них навіть лекцію може прочитати про мовні права в західних теоріях). І далеко не всі з них несуть спадок співпраці з гебе чи іншою спецслужбою. А зрозуміти не можуть, що мові нічого не загрожує - вона давно захищена (збережена) на паперових і цифрових носіях (якщо мало – можна зробити і глиняні таблички). Але саме їхня нерозумна позиція призведе до перетворення української мови у мертву мову через недотримання мовних прав українців.

А Валуєв усе розумів і тому українську мову не забороняв.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Back to top