A+ A A-
  • Категорія: Практика
  • Перегляди: 1034

Богайчук до АвтоЗАЗа. Друга і третя інстанції.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ   ОБЛАСТІ
(судова палата з цивільних справ)

НА РІШЕННЯ СУДУ АПЕЛЯЦІЙНА СКАРГА

Рішенням Києво-Святошинського суду Київської області від 26 квітня 2005 р. мені відмовлено в задоволенні позову про зобов'язання надати мені необхідну, доступну інформацію про придбаний товар, про стягнення збитків, неустойки та відшкодування моральної шкоди.

 

Вважаю рішення суду необґрунтованим.

1. Позовна вимога, щодо зобов'язання відповідача надати мені необхідну, доступну інформацію про придбаний товар, обумовлені тим, що відповідно до ст.. 14 Закону України "Про захист прав споживачів", споживач при виявленні недоліків чи фальсифікації товару протягом гарантійного терміну в порядку та строки, встановлені законодавством і на підставі обов'язкових для сторін правил чи договору, має право за своїм вибором вимагати від продавця або виробника, зокрема, безоплатного усунення недоліків товару або відшкодування витрат на їх виправлення споживачем чи третьою особою, (п.п. а, п.1 ст.14 Закону).

Істотним недоліком товару, у відповідності до тлумачення термінів, визначених Законом України "Про захист прав споживачів", є недолік, який робить неможливим чи недопустимим використання товару відповідно до його цільового призначення і не може бути усунутий, або для його усунення необхідні великі затрати праці та часу, або проявляється знову після його усунення.

Саме таким недоліком товару виявилось надання мені супровідної документації до автомобіля, а саме інструкції з експлуатації, яка, як виявилось, є недоступною для мене, оскільки вона викладена іноземною мовою.

Цей недолік, який робить неможливим та недопустимим використання товару, я намагався усунути своїми силами, але виявилось, що для цього необхідні великі затрати праці, коштів та часу. Усний переклад призводить до того, що недолік проявляється знову після його усунення.

Саме тому я і звернувся до відповідача з проханням, у відповідності до вимог ст. 14 Закону України "Про захист прав споживачів", надати мені інструкцію з експлуатації автомобіля українською мовою, тобто надати інформацію про товар, яка є для мене доступною, і тим самим усунути недоліки товару.

Відповіддю на мою законну вимогу було відверте і цинічне глузування і зневага. У першу чергу зневага до моєї національної, української мови. На свої офіційні звернення я отримав формальні відписки, що й змусило мене звернутися за захистом своїх прав до суду.

Висновок суду про те, що ненадання перекладу технічної документації не є недоліком товару, саме автомобілю "Таврії", суперечить визначенню поняття “істотний  недолік", оскільки фактична відсутність інформації про товар, його належне обслуговування, догляд та безпечне експлуатування робить неможливим, а в деяких випадках небезпечним, а отже і недопустимим використання товару.

Право споживача на отримання необхідної та доступної інформації про придбаний товар гарантовано ст. ст. З, 18 Закону України "Про захист прав споживачів".

Супровідна документація до автомобіля, а саме інструкція з експлуатації та сервісна книжка, безумовно, є необхідною інформацією про товар.

Крім цього, така інформація, у відповідності до вимог ст.ст. З, 18 цього Закону, має бути доступною, тобто такою, яка сприймається споживачем. У даному разі супровідна документація, яка була мені надана, виявилась недоступною для мене, оскільки вона викладена іноземною, російською мовою.

Відмовою надати мені необхідну і доступну інформацію порушені мої права споживача.

Не погоджуючись із цим, суд у рішенні зазначив, що відповідно до ст.. ст.. 4, 6, 11 Закону “Про мови в Українській РСР", "в Україні забезпечується вільне користування російською мовою як мовою міжнаціонального спілкування", що “мовою роботи, діловодства і документації поряд з українською може бути і національна мова більшості населення тієї чи іншої місцевості", що “російська мова не прирівнюється до інших іноземних мов" і т. ін.

Такі твердження безпідставні. У даному разі відсутнє міжнаціональне спілкування, національною мовою більшості населення України і, зокрема Київської області, є українська мова.

Статті 4, 6, 11 Закону Про мови в Українській РСР" не містять твердження, що “російська мова не прирівнюється до інших іноземних мов".

Про те, що російська мова в Україні є іноземною мовою, свідчить долучене до матеріалів справи роз'яснення Інституту української мови НАН України №307\201 від 19 березня 2004 р.

Про те, що надана мені супровідна документація, внаслідок викладення іноземною мовою, особисто для мене виявилась недоступною свідчить висновок комплексної психолого-лінгвістичної експертизи, проведеної Інститутом психології" ім. Г.С. Костюка.

Не зважаючи на це, в основу рішення суд поклав нічим не обґрунтоване твердження: "позивач володіє російською мовою в межах розуміння написаного в супровідній документації, наданій до автомобіля", " освіта та коефіцієнт інтелекту дозволяє позивачу розуміти значення викладені в технічній документації, наданої до автомобіля."

Таке твердження, так само як і рішення суду взагалі, свідчить про його упередженість, оскільки суд всупереч вимогам закону замовчує інформацію про обов'язки відповідача, покладені на нього законом, а натомість, вдається до висновку відносно моїх лінгвістичних здібностей.

Відповідно до ст., 36 Закону "Про мови в Українській РСР", маркування товарів, етикетки на товарах, інструкції щодо користування товарами, виробленими в Українській РСР, виконуються українською мовою.

В Преамбулі Закону "Про мови в Українській РСР " зазначено: Українська РСР беззастережно гарантує своїм громадянам національно-культурні та мовні права.

Відповідно до ст.5 цього Закону, громадянам Української РСР гарантується право користуватися своєю національною мовою.

За таких обставин відмова відповідача надати супровідну документацію у викладенні українською мовою є неправомірною, що у відповідності до вимог Закону є підставою для покладення на нього обов'язку відшкодування моральної шкоди, завданої такою відмовою.

Висновок суду про те, що викладення супровідної документації російською мовою не є порушенням норм діючого законодавства, оскільки автомобілі марки "ЗАЗ" широко експортуються у країни ближнього зарубіжжя - безпідставний.

2. Також про упередженість суду  свідчить  твердження в рішенні суду, що інструкція з експлуатації автомобіля і сервісна книжка є технічною документацією, внаслідок чого її викладення у відповідності до ст.13 Закону "Про мови в Українській РСР", допускається російською мовою.

По-перше, інструкція з експлуатації, відповідно до ГОСТУ 2.601-95 є експлуатаційною документацією, а не технічною.

По-друге, як зазначено у п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 12.04.96 р. "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів", “продавець, виготівник, виконавець зобов’язані своєчасно надавати споживачеві необхідну достовірну інформацію про товар у доступній наочній формі, яка б забезпечувала можливість компетентного вибору. Надання інформації у технічній документації, на етикетці, тощо іноземною мовою без перекладу в зазначеному вище обсязі слід розцінювати як відсутність необхідної інформації.".

3. Безпідставно в рішенні суду зазначено, що позивачем не було доведено в чому саме полягає моральна шкода, яку було йому завдано, та не доведено, з яких саме міркувань та розрахунків виходив позивач у визначенні суми моральної шкоди.

У позовній заяві детально зазначено в чому саме полягає моральна шкода.

Факт заподіяння моральної шкоди, наслідки та розрахунки її грошового еквіваленту підтверджені і детально викладені у висновку комплексної психолого-лінгвістичної експертизи за результатами обстеження В.О. Богайчука, проведеної відповідно до ухвали суду Інститутом психології їм. Г.С. Костюка.

4, Судом безпідставно не враховано як доказ заподіяння моральної шкоди та її розміру, висновок комплексної психолого-лінгвістичної експертизи за результатами обстеження В.О Богайчука, проведеного Інститутом психології ім. Г.С. Костюка.

На обґрунтування такого висновку суд у рішенні послався на те, що "спеціалісти, які проводили цю експертизу, не є судовими експертами та не внесені до Єдиного Державного Реєстру судових експертів, Статут інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України не є підтвердженням надання права допитаним спеціалістам здійснювати судову експертну діяльність".

Таке обґрунтування є безпідставним. Відповідно до ст.. 57 ЦПК України, для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки або ремесла, суддя може призначити експертизу. В ухвалі про призначення експертизи належить зазначити, з яких питань потрібні висновки експертів і кому доручається провести експертизу. Експертиза провадиться експертами відповідних установ або іншими спеціалістами, призначеними судом. Експертом може бути призначена будь-яка особа, яка володіє необхідними знаннями для дачі висновку.

У даному разі експертиза проведена на підставі Ухвали суду, який і доручав саме Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України її проведення. Експертиза здійснена спеціалістами-співробітниками Інституту, які мають необхідні знання для дачі висновку, Ухвалою суду про призначення експертизи та в судовому засіданні експерти попереджені про кримінальну відповідальність по ст.ст.. 384, 385 КК України, відповідно до Статуту Інституту, основними напрямками його діяльності є, зокрема, здійснення прикладних наукових досліджень за замовленнями законодавчих, виконавчих і судово-правових органів, надання науково-практичної допомоги судово-правовим органам, організаціям. (п. 2.2, 2.4 Статуту).

Жодного посилання на недоліки висновку експертизи, які могли б свідчити про некомпетентність чи недостатність знань експертів , в рішенні суду не наведено.

За таких обставин, судом допущено неправильне застосування норм матеріального права, висновки суду не відповідають обставинам справи.

Враховуючи наведене, керуючись ст.. ст.. 289, 305, 309, 312 ЦПК України,
ПРОШУ:
рішення  Києво-Святошинського суду Київської області від 26 квітня 2005р. скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити мої позовні вимоги.
Додаток: копія апеляційної скарги.
23 травня 2005р. В. Богайчук.

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
(судова колегія в цивільних справах)


НА РІШЕННЯ РАЙОННОГО ТА УХВАЛУ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДІВ
КАСАЦІЙНА СКАРГА

Ухвалою колегії суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області від 19 липня 2005р. залишено в силі рішення Києво-Святошинського суду Київської області від 26 квітня 2005р., яким мені відмовлено в задоволенні позову про зобов'язання надати мені необхідну, доступну інформацію про придбаний товар, про стягнення збитків, неустойки та відшкодування моральної шкоди.

Вважаю постановлені по справі судові рішення не обґрунтованими, такими, що постановлені з порушенням норм процесуального і матеріального права.

1.Першою і основною вимогою в моїй позовній заяві зазначено вимогу про зобов'язання відповідача надати необхідну інформацію про придбаний товар українською мовою.

Правовою підставою такої вимоги є Закон "Про мови в Українській РСР", в Преамбулі якого зазначено: Українська РСР беззастережно гарантує своїм громадянам національно-культурні та мовні права. Відповідно до ст.. 5 цього Закону, громадянам Української РСР гарантується право користуватися своєю національною мовою. Відповідно до ст. 36 цього Закону, маркування товарів, етикетки на товарах, інструкції щодо користування товарами, виробленими в Українській РСР, виконуються українською мовою. Суттєвою правовою підставою вимоги надати мені інформацію про товар українською мовою також є зазначені у позовній заяві та в доповнені до позовної заяви посилання на Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року та Загальну декларацію прав людини.

Незважаючи на це, і в рішенні районного суду, і в ухвалі апеляційного суду замовчується факт мого звернення з вимогою про зобов'язання відповідача надати інформацію про придбаний товар українською мовою, натомість і в рішенні райсуду, і в ухвалі апеляційного суду вказується, що судовими інстанціями розглянуті матеріали цивільної справи за позовною заявою та за апеляційною скаргою Богайчука лише про стягнення збитків та відшкодування моральної шкоди.

Вимога, щодо зобов'язання відповідача надати мені необхідну, доступну інформацію про придбаний товар, обумовлена ст. 3 Закону України "Про захист прав споживачів", відповідно до якої, споживачі мають право, зокрема на необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про товар, та ст..18 цього Закону, відповідно до якої, інформація про товар доводиться до відома споживача у супровідній документації, що додається до товарів.

За відсутність необхідної, доступної, достовірної інформації про товар, статтею 23 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачена майнова відповідальність.

Відповідно до п.12 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 12.04.96 р. "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів", "продавець, виготівник, виконавець зобов'язані своєчасно надавати споживачеві необхідну достовірну інформацію про товар у доступній наочній формі, яка б забезпечувала можливість компетентного вибору. Надання інформації у технічній документації, на етикетці, тощо іноземною мовою без перекладу в зазначеному вище обсязі слід розцінювані як відсутність необхідної інформації.".

Судом встановлено, що супровідна документація, а саме: інструкція з експлуатації та сервісна книжка були надані мені відповідачем надрукованими російською мовою.

Про те, що російська мова в Україні є іноземною мовою, свідчить долучене до матеріалів справи роз'яснення Інституту української мови НАН України №307\201 від 19 березня 2004р.

Цей доказ, наданий суду, не був ним спростований і не відхилений.

Супровідна документація до автомобіля, а саме: інструкція з експлуатації та сервісна книжка, безумовно, є необхідною інформацією про товар.

Ця інформація, у відповідності до вимог ст.ст. З, 18 цього Закону, має бути доступною. У даному випадку, викладена іноземною мовою супровідна документація, яку було мені надано, виявилась недоступною для мене, що підтверджено висновком комплексної психолого-лінгвістичної експертизи за результатами обстеження В. О. Богайчука, проведеної у відповідності до ухвали суду, Інститутом психології ім. Г.С, Костюка.

Таким чином, відмова відповідача надати супровідну документацію українською мовою є неправомірною, що у відповідності до вимог Закону, є підставою для покладення на нього певної відповідальності.

Висновок суду про те, що викладення супровідної документації російською мовою не є порушенням норм діючого законодавства - безпідставний.

2. Відповідно до вимог ст. 301 ЦПК України, при розгляді справи в апеляційній інстанції суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

У даному випадку, в ухвалі апеляційного суду не наведено жодного аргументу на спростування доводів, викладених у апеляційній скарзі.

За таких обставин, судами допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 319-323, 333, 334 ЦПК України,
ПРОШУ
постановити ухвалу, якою скасувати оскаржувані рішення Києво-Святошинського суду Київської області від 26 квітня 2005р. та ухвалу апеляційного суду Київської області від 19 липня 2005р. і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Додаток: копія касаційної   скарги.
17 серпня 2005р.                                        В. Богайчук.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Back to top