A+ A A-
  • Категорія: Практика
  • Перегляди: 349

ПРАВОЗАХИСНА БОРОТЬБА ЗА МОВУ

Сергій Мельничук

Із проголошення Незалежності України імперській шовіністичний апарат радянської окупаційної адміністрації не був усунутий від влади, а гасло – модернізація державної структури, було використано для «випуску пари» населення, не на жарт збуреного авторитарним правлінням КПРС. Фактично імперські чиновники під гаслами демократизації та ринкової економіки, за допомогою злочинного світу конвертували свої посадові повноваженні у майнові статки, що

дозволило авторитарно-адміністративний ресурс панування змінити на сучасні технології фінансово-майнових махінацій. Тобто, комуністи і бандити стали панами, панами із шовіністичною ідеологією, спрямованою на знищення основних ознак національної ідентичності титульної нації України, до яких належить українська мова.

 

Концепція мого правового протистояння антиукраїнській державній структурі полягає у використанні всіх юридичних засобів відстоювання своїх прав, свобод та законних інтересів як засіб документальної фіксації злочинної антиукраїнської сутності державного апарату та об’єктивне висвітлення злочинних механізмів знищення основних ознак національної ідентичності титульної нації України через публічність судових процесів. Якщо національними судами України порушені права не будуть відновлені, виникає правова підстава для звернення до міжнародних судових установ, юрисдикція яких визнана Україною.

 

Убачаючи скептичні закиди щодо міжнародних судових установ, зокрема Європейського суду з прав людини, звертаю увагу на те, що звернення як до національних судів так і до Європейського суду, крім правозахисної функції мають ще й інформаційну функцію. Тобто, документально фіксується формальна декларативність юридичних норм, що створюють ситуацію крайньої необхідності, у результаті чого, суб’єкти права змушені застосовувати природні засоби самозахисту для відновлення порушених прав, оскільки юридичні засоби не виконують своєї місії - захисту людини, її прав та основоположних свобод. Без наявності документального підтвердження своєї точки зору, створюється сприятлива позиція для перекручення фактів і тлумачення застосування природних засобів необхідної оборони для відстоювання національних інтересів, - як бандитизм, тероризм, фашизм тощо. Пригадайте холодноярівців, петлюрівців, упівців та інших славнозвісних синів та дочок України. Саме інформаційний програш був одним із основних чинників поразок національних визвольних змагань українців.

 

Так і в 2014 році московсько-терористичні війська вдерлися на територію України під прикриттям інформаційної пропаганди про захист російськомовного населення України, яке, як стверджують апологети «Русского мира», історично склалося на території України.

 

У 2010 році я видав збірку документів і публікацій власної правозахисної діяльності у сфері відстоювання свого конституційного права на всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України, яку назвав «Моя боротьба за мову». У цій збірці документально висвітлюються методи «історичного складання» російськомовного населення України та методи підготовки ідеологічного плацдарму «Русского мира» для московської інтервенції на Донбас у 2014 році.

 

У книзі розміщенні копії колективних звернень громадських і політичних організацій Луганської області до Президента України, Генерального прокурора тощо, у яких громадськість Луганщини неодноразово зверталася у період з 2003 по 2006 рік до вищих посадових осіб України з вимогою відновити на Луганщині порушений порядок, установлений Конституцією України у сфері застосування української мови як державної, та наводили факти цілеспрямованого злочинного зловживання посадовими особами Луганщини своїм службовим становищем усупереч інтересам служби щодо обмеження конституційного права громадян на всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України, що призводить до розпалення міжнаціональної ворожнечі та міжнаціональних конфліктів за мовною ознакою, створюючи таким чином загрозу територіальної цілісності України. Саме зневажливе ставлення відповідних державних органів і окремих посадових осіб до згаданих звернень громадськості Луганщини, стало одним із чинників сьогоднішньої окупації окремих районів Донецької і Луганської областей. Копії відповідей на згадані колективні звернення громадськості, з конкретними підписами посадових осіб, номером реєстрації і датою відповіді, також розміщені в моїй книзі. Що має стати предметом професійного дослідження працівниками СБУ.

 

Для наочної демонстрації методів, якими у Незалежній Україні розширювалося російськомовне населення України стисло наведу деякі факти своєї «боротьби за мову».

 

Із серпня 2002 року я відстоюю в суді своє конституційне і природне право на всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України, що призвело до переслідування мене з боку правоохоронних органів м. Луганська.

 

У судовій справі про порушення Луганським міськвиконкомом порядку, установленого Конституцією України у сфері застосування української мови як державної, пройшовши усі судові інстанції Україні, 2 жовтня 2004 року я звернувся за захистом своїх конституційних прав до Європейського Суду з прав людини.

 

13 жовтня 2004 року проти мене була спровокована чергова провокація на підставі якої, беручи за основу суперечливі свідчення єдиного свідка і потерпілого, які в процесі досудового й судового слідства постійно кардинально змінюють свої покази, було порушено кримінальну справу проти мене звинувачуючи в нанесенні тілесних ушкоджень середньої тяжкості та хуліганстві.

 

6 листопада 2006 року Жовтневий районний суд м. Луганська розглянувши мій позов до Східноукраїнського національного університету ім. В. Даля (далі СНУ ім. В. Даля) в якому я навчався, - виніс постанову, в якій зобов’язав СНУ ім. В. Даля надати мені освіту державною українською мовою.

 

21 грудня 2006 року в приміщенні Луганської обласної телестудії ІРТА, після закінчення телепередачі, у якій обговорювалася раніше згадана постанова суду, депутат Луганської міської ради від Партії регіонів - Арсен Клінчаєв, який брав участь у цій телепередачі, зненацька ударив мене кулаком в обличчя, у наслідок чого я потрапив до лікарні з діагнозом – струс мозку. Але як не дивно, усупереч ст. 62 Конституції України - на підставі сумнівних доказів і суперечливих свідчень, справу порушили проти мене звинувачуючи у хуліганстві та нанесенні Клінчаєву А.С. тілесних ушкоджень середньої тяжкості.

 

Лише завдяки постійним зверненням представників міжнародних правозахисних організацій, зокрема Комісії людських і громадянський прав Світового Конгресу Українців, до вищих посадових осіб України з вимогою забезпечити справедливе правове вирішення згаданого конфлікту, мені вдалося, без перебільшення, вижити і продовжити свою боротьбу.

 

Обидві згадані кримінальні справи, які порушені проти мене, суд своєю постановою двічі кожну, і тричі після об’єднання справ, повертав на додаткове досудове розслідування, оскільки кримінальні справи розслідувалися з грубим порушенням процесуальних норм українського законодавства, що є знущанням над підсудним, яке продовжується тринадцятий рік. Незважаючи на обіцянки Президента Ющенка В.І. журналістам узяти під свій особистий контроль розслідування кримінальних справ відносно мене, та обіцянки Віктора Януковича – розібратися з цими справами, до сьогоднішнього дня, згадані кримінальні справи, судом не розглянуто. Хоча мені неодноразово пропонували, спочатку Клінчаєв, а потім інші «представники» правоохоронних органів, за умови визнання себе винним, закрити кримінальні справи, порушені проти мене.

 

У зв’язку зі струсом мозку та проведенням слідчих дій по згаданим кримінальним справам, я не встиг здати зимову сесію, унаслідок чого 12.03.2007 року мене виключили з університету. Лікарі відмовили мені надати довідку, яка б рекомендувала перенести зимову сесію на пізніший термін у зв’язку з нещодавно перенесеним струсом мозку.

 

Вступаючи у 2007 році знов до СНУ ім. В. Даля на навчання за фахом «Право», я здав усі необхідні документи для вступу, у тому числі й медичні. За тиждень до вступних іспитів я отримав телеграму з СНУ ім. В. Даля:“рішенням приймальної комісії СНУ ім. В. Даля протокол № 21 від 14 липня 2007 р вам відмовлено в допуску до вступних випробувань та участі в конкурсі за напрямом підготовки право через медичні протипоказання = приймальна комісія Голубенко А.Л.”.

 

Одразу, після отримання даної телеграми, я звернувся до Жовтневого районного суду м. Луганська з відповідним позовом та заявою про забезпечення позову, у якій просив суд допустити мене до вступних іспитів та забронювати одне місце на навчання в університеті за фахом «Право» до з’ясування усіх обставин. Суд відмовив у задоволені заяви про забезпечення позову.

 

Щороку я успішно здавав державні тести щоб знов вступити до СНУ ім. В. Даля за напрямом навчання «Право», але із-за зволікання розгляду позову про визнання протиправним заборону навчатися мені за фахом «Право», щороку навчання відкладалося на наступний рік. Аби далі не марнувати час, у 2009 році я вступив на кафедру політології СНУ ім. В. Даля.

 

16 березня 2010 року Окружний адміністративний суд м. Києва нарешті розглянув мій позов і визнав протиправним заборону навчатися мені за фахом «Право».

 

У 2010 році я знову вступив до юридичного факультету СНУ ім. В. Даля за бюджетною формою навчання.

 

У 2013 році я закінчив навчання на кафедрі «Політологія» СНУ ім. В. Даля отримавши кваліфікацію бакалавра з політології. А у 2014 році закінчив навчання на юридичному факультеті СНУ ім. В. Даля отримавши кваліфікацію бакалавра з правознавства із прокурорсько-слідчою спеціалізацією. Після чого, вступив до Національної академії внутрішніх справ України, яку у 2015 році успішно закінчив отримавши повну вищу освіту за спеціальністю «Правознавство», кваліфікацією юрист.

 

Але безкомпромісна боротьба за отримання освіти державною мовою між мною і державною структурою України тривала весь час навчання. На підставі матеріалів розгляду одного із депутатського звернення до Генеральної прокуратури, 15 жовтня 2012 року Жовтневий районний суд м. Луганська розглянувши мій позов визнав дії професора «Конституційного права» СНУ ім. В. Даля - Фоміна А.І., - відмову викладати мені лекції українською мовою – протиправним, та зобов’язав адміністрацію СНУ ім. В. Даля забезпечити всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах діяльності СНУ ім. В. Даля для позивача. Хочу нагадати – професор Конституційного права Фомін А.І., був делегований у серпні 2012 року Президентом України - Януковичем В.Ф. до президентської комісії з мовних питань.

 

Крім відстоювання свого конституційного права на отримання освіти державною мовою, я неодноразово зобов’язував, через суд, органи прокуратури та МВС України у м. Луганську дотримуватися порядку, установленого Конституцією України у сфері застосування української мови як державної.

 

Мої сподівання на справедливий розгляд справи в Європейському суді з прав людини виявились марними, оскільки для благополучних європейців знищення чи спроби знищення цілих народів і націй методом голодоморів та масових репресій впродовж тривалого часу, сприймаються як вигадані абстракції варварів, далекі від сучасного цивілізованого світу. Тому для європейця незрозуміло, чому громадяни, усупереч нормам національного законодавства, отримують офіційні документи недержавною мовою, і яка від цього правопорушення шкода?

 

Відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ст. 35 «Критерії прийнятності» ч. 3 п. b – «Якщо заявник не зазнав істотної шкоди від правопорушення - суд визнає неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву». Постає питання: за якими критеріями визначається істотність шкоди правопорушення? Відповіді на це питання в Конвенції, я не знайшов. Судді на власний розсуд вирішують питання істотності шкоди від правопорушення, - відкривати провадження по справі чи ні.

 

Говорячи про Європейський суд, варто нагадати, що у цьому суді є суддя - представник від України, як і від кожної із 47 країн, які ратифікували Конвенцію. Позиція кожного судді має принципове значення в оцінці істотності шкоди від правопорушень викладених у заявах до Європейського суду. При розгляді заяви комітетом у складі трьох суддів, якщо хоч один суддя Європейського суду висловиться за відкриття провадження, то провадження за даною заявою відкривається. У листопаді 2013 року Володимир Андрійович Василенко (екс-суддя Гаазького трибуналу, Надзвичайний і Повноважний Посол України) в особистому спілкуванні зі мною повідомив, що при розгляді останньої моєї заяви про захист мовних прав до Європейського суду, один із трьох суддів був від України, який проголосував за визнання моєї заяви неприйнятною. Цей знаковий приклад Володимир Андрійович навів для висвітлення болючої для українців проблеми - наскільки, так звана національна еліта України, переймається збереженням національної ідентичності українців.

 

Як з часом виявилось, саме представники так званої судової національної еліти України, у 2014 році закликали Путіна ввести російські війська на захист російськомовного населення України. Один із таких прикладів – персонаж моєї книги, член Ради Суддів України, голова Луганського апеляційного суду (2006 – 2011 рік) – Анатолій Михайлович Візір, який після обрання його 15 квітня 2014 року «временным президентом Федерации Юго-Востока Украины» и «командующим национальной армии Юго-Востока Украины», на Луганському обласному телебаченні оголосив про утворення Новоросії та закликав Путіна – президента Росії ввести в Україну війська для захисту російськомовного населення України.

 

А скільки таких персонажів моєї книги зараз займають посади публічної влади України, повноваження якої активно продовжують використовувати для створення ідеологічного плацдарму «Русского мира», щиро сподіваючись силою кремлівської зброї повернути Україну в лоно московської імперії, наче блудну доньку до рідного дому. Якщо провести перевірку діяльності суддів та інших посадових осіб, підписи яких стоять на розміщених у моїй книзі документах, зміст яких нагадує явку з повинною про знищення основних ознак національної ідентичності титульної нації України, зокрема мови, - можна виявити не одну мережу колабораціоністів – агентів ФСБ у центральних органах виконавчої та судової влади України. Особливо великий «урожай» буде, якщо дослідити матеріали, на підставі яких укладалися розміщені в книзі документи.

 

Зараз уже готове друге доповнене видання книги «Моя боротьба за мову» або документальне висвітлення методів «історичного складання» російськомовного населення України, до якого увійдуть документи моєї правозахисної діяльності після 2009 року. Сподіваюсь у наступному 2017 році доповнене видання моєї книги буде надруковане, що, сподіваюсь, стане матеріалом для професійного дослідження працівниками СБУ.

 

  09.11.2016 року

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Back to top