A+ A A-
  • Категорія: Практика
  • Перегляди: 239

Я народився в україномовній сім'ї

Мироненко Анатолій

Я народився в україномовній сім'ї на Волині, де тоді працювали мої батьки. Батько - з Сумщини, а мати - з колишньої Кіровоградщини. На Волині вони опинилися, як молоді спеціалісти, в 50-х роках, а вже після мого народження переїхали до Сум. До школи я розмовляв українською мовою і російську майже не вживав.

 

У дворі було вже на той час багато російськомовних дітей, але ми якось між собою розумілися. Ще тоді я звернув увагу на те, що вони мене часто питали, чому я не говорю російською і щиро дивувалися з моєї україномовності. Цікаво, що я, чомусь, подібні питання їм не ставив.

 

В сім'ї батьки продовжували зі мною спілкуватися українською, але школа та оточення зробили свою справу. З часом я став повністю російськомовним і, навіть, дещо соромився при однолітках мови своїх батьків. Далі - знайома багатьом українцям історія про формування радянської ментальності на основі російської мови і культури, Потім - військове училище, служба в радянській армії на Далекому Сході тощо. Але мову своїх предків я не забув завдяки батькам і всім своїм сільським родичам.

 

Вже пізніше попав служити в Україну і спостерігав весь процес національного відродження кінця 80-х - початку 90-х років. Після 1991 року я свідомо і добровільно без жодних проблем з радістю перейшов на спілкування переважно рідною мовою.

 

І ось пройшло вже понад 27 років з того часу, а ми ще й досі вимушені боротися за своє право говорити всюди українською і чути її скрізь у відповідь. Я не знаю, скільки мені бог відвів часу прожити на світі, але хотілось би дочекатися того моменту, щоб я всюди міг чути свою рідну мову - в державних органах, в магазинах, в різних установах і закладах, з екранів телевізорів, в армії, в спорті, в бізнесі тощо. І щоб це було природно, невимушено і щиро і, головне, всюди і скрізь. Щоб таке поняття, як російськомовність українців, потрібно було б тільки у випадках, коли треба порозумітися з іноземцями.

 

Мені хочеться жити в українській і по мові, і по духу країні, а вже потім - все інше, навіть, матеріальна складова для мене не на першому місці. На наступних виборах до всіх гілок влади і всіх рівнів, я особисто буду звертати увагу в першу чергу на те, як кандидат ставиться до мовного питання і яка мова є рідною у нього в сім"ї, серед рідних, близьких, друзів та його оточення, а потім вже робитиму свій вибір.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Back to top