A+ A A-
  • Категорія: Мова і нація
  • Перегляди: 651

Про нашу мову

Колись у часи прагнень українства до волі й самостійності Пантелеймон Куліш сказав: "Зовсім інша була б річ, якби ми єдиними устами і єдиним серцем трудилися над пробудженням суспільно-національної свідомості України".

Сьогодні вже визнана світом незалежна держава протистоїть ворожій навалі невгамовного колишнього колонізатора і знову потребує згуртованості й єдності для переможної боротьби. Серед чинників, що сприяють національній єдності, звичайно, найважливішим є мова.

 

У нашого сучасника Павла Мовчана є така фраза: "Кордони мови ніколи не збігаються з географією". У тих, для кого рідна мова важлива, – ці кордони далекі, а в тих, кому "какая разница" – поступово звужуються. У ХХ столітті мовна географія України зменшувалась, як шагренева шкіра, й тепер потребуємо не одного сильного Кожум'яку, щоб повернути споконвічне прабатьківське.

 

Врятувати нас від "русского мира" зможе лише український світ – наш світ, осмислений і відтворений в українському слові. Це слово – найпоказовіша величина нашої національної сили, воно найміцніший щит для захисту від ворожого тиску. Кількість українського слова сьогодні визначає якість національно-культурних процесів, що відбуваються в суспільстві, характеризує їхні потенційні можливості.

 

У 2001 та 2011 роках (через десять і двадцять років після проголошення Незалежності) кафедра української мови, літератури та культури НТУУ "КПІ" проводила опитування студентів щодо стану функціонування української мови в нашому університеті (газета "Київський політехнік" інформувала про отримані результати). За останні два з половиною роки в українській історії відбулись події, які вплинули на суспільну свідомість, призвели до іншого сприйняття звичних явищ. Щоб перевірити, наскільки змінилися настрої студентів, 2015 року кафедра втретє провела анкетування з уже традиційними десятьма запитаннями і, як у 2001 р., додатковим 11 пунктом "Ваші пропозиції щодо упорядкування мовної ситуації в НТУУ "КПІ".

 

В опитуванні брали участь студенти 1-3 курсів різних факультетів. Результати наведено в таблиці.

Як бачимо, дерусифікація упродовж 2001–2011 рр. повільно відбувалась, але за останні роки цей процес помітно прискорився. Про факт зростання національної самосвідомості свідчать результати відповіді на 9 запитання, більше половини опитаних (56%) вважають визначником української нації – вільне володіння українською мовою. Про популярність державної мови серед студентів свідчить і збільшення кількості тих, хто завжди розмовляє українською мовою (2001 р. – 25%, 2011 р. – 40%, 2015 р. – 50%).

 

 Ситуація щодо мовного попиту й мовної пропозиції простежується у відповідях на 2 та 3 запитання. Як бачимо, більшість (53%) краще, а 47% легко сприймають лекційний матеріал українською мовою. Дивує, що, незважаючи на вимогу ст. 48 Закону України "Про вищу освіту" ("Мовою викладання у вищих навчальних закладах є державна мова"), студентам доводиться слухати лекції російською мовою.

 

 Ще одні показники невтішно констатують факт, що в державі знання української мови не стало обов'язковою кваліфікаційною вимогою при працевлаштуванні. На 10 запитання "як Ви вважаєте, знання чи незнання української мови впливатиме на Вашу кар'єру?" 41% відповіли "ні" (2011 р. – 36%, 2001 р. – 15%).

 

 Висловити свої пропозиції щодо упорядкування мовної ситуації в НТУУ "КПІ" зголосилось 132 респонденти. Загалом побажання студентів 2015 року збіглися з побажаннями студентів 2001 року: зобов'язати викладачів проводити заняття українською мовою, збільшити кількість україномовних підручників, усі наукові й культурні заходи на території університету проводити українською мовою. Власне, нічого фантастичного, лише законний патріотичний прагматизм. Бажання, воля, наполегливість, віра в себе та завзяття дозволять зробити бажане реальністю.

 

 Ю.Л. Бондаренко, викладач кафедри української мови,
літератури та культури ФЛ НТУУ “КПІ”

 (С) http://kpi.ua/1605-1

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Back to top