A+ A A-

Деякі особисті міркування після Х Конгресу СКУ

Володимир Павук

Тривалий час беручи активну участь в українському громадському русі в Росії я вперше в серпні цього року був гостем Світового Конгресу Українців і делегатом 4-го Міжнародного Конгресу «Світове українство як чинник утвердження держави Україна у міжнародній спільноті».

 

Зважаючи на широке представництво українських громад зі всього світу я безумовно дуже уважно прислуховувався і придивлявся до всього, що відбувалось у Львівській політехніці з 20 по 24 серпня 2013 р.

Мене цікавило все − як організація проведення, так і зміст цих важливих форумів світового українства. Бо для мене, керівника великої української діаспори півтора міліонного російського міста Новосибірська, було важливим побачити щось нове і цікаве для себе і перейняти його, а з іншого боку розповісти делегатам і гостям про те, як ми живемо, які маємо успіхи і проблеми.

Звичайно, кожен Світовий Конгрес Українців - це неординарна подія для світового українства. Більше 500 делегатів і гостей було на Конгресі із 33 країн світу! В цілому за проведення цього масштабного зібрання треба віддати належне організаторам з керівництва СКУ і Міжнародного інституту освіти, культури та зв'язків з діаспорою (МІОК) Національного університету «Львівська політехніка».

Разом з цим я хочу зупинитись на деяких моментах в організації і змісті згаданих форумів, так би мовити під кутом погляду на все це збоку. Це не є критиканство. Хочу звернути увагу шановних колег лише на те, що вразило мене, і на мій погляд, воно має важливе значення.

Надзвичайно корисно зібрати стільки представників світового українства в одному місці. Це дуже зручне місце для особистих масових знайомств, обміну досвідом, складання своїх та спільних планів на майбутню діяльність. І звичайно для прийняття спільних для всього світового українства рішень. При цьому розуміючи, що делегатами і гостями були різні люди - це або представники українських громад окремих міст різних країн (рідше представники загальнодержавних громадських українських організацій), або окремі активісти українського руху самі по собі. Але чимало було і таких, у кого за душею, як кажуть, ніякого українського багажу (тобто досвіду української громадської роботи) ніколи і не було (висновки роблю із моїх численних знайомств і розмов). Тобто в своїй масі це люди наближені до громадської роботи в українських організаціях різних країн світу зі збереження української культури і традицій, української мови, і в цілому зі збереження української ідентичності на світових теренах в сучасних умовах.

Тобто якраз згуртуванням та координацією такої діяльності, на мій погляд, в основному і повинен займатись СКУ. Однозначно, що це були не представники політичних партій різних країн.

А от звітна доповідь на Х Конгресі Президента СКУ п. Евгена Чолія виглядала як промова лідера політичної партії України на виборах в Раду, або на президентських виборах. Слухаючи його політичну риторику, здавалось, що пан Евген, сидячи в Монреалі чи Торонто, краще за всіх разом, за весь народ України, за депутатів Ради, за всіх міністрів (не кажучи вже за президента), знає як в Україні водночас рішити всі проблеми.

Може все ж потрібно мати повагу до народу України, до його суверенітету, щоб не вказувати так відверто що добре, а що погано у нашому національному домі? Треба ж мати такт...

Стало зрозуміло, що Росія для шановного п. Чолія - це ворог №1. Для нього Росія і все що в ній - це чорний квадрат Малевича, за котрим він нічого не бачить. Він не бачить (і подібно, що не хоче бачити і знати), що українська діаспора в Росії найбільша в світі! Пан Чолій не хоче знати, що в Росії діє більше ста регіональних і більше тисячі місцевих українських громадських організацій. І абсолютна більшість із них (цих українських організацій) на місцях активно працюють, достойно несуть свою місію, багато із них користуються підтримкою місцевої влади. Звичайно, є ще проблеми і питання, над якими треба працювати. Але далеко-далеко не всі громадські українські організації в Європі, США чи Канаді можуть з нами позмагатись за об'ємом проведеної роботи (запевняю колег в цьому тому, що бував неодноразово і знайомий з українською громадою в Нью-Йорку, Клівленді, Детройті, Чикаго, Торонто, Вінніпегу, Рейджані, Саскатуні, Калгарі та інших містах Америки та країн Європи). Але склалось враження, пану Чолію цього не відомо, або можливо Валерій Семененко просто не довів до Президента звіт роботи громад на місцях в Росії. Знаючи рівень роботи Валерія Семененка і його політичну орієнтацію цілком можна дати і таке пояснення.

Відверто скажу, що ми теж бачимо всі проблеми в економічних відносинах між Росією і Україною, і хочемо, щоб їх не було. Але працюємо без зайвого політичного ангажування, бо кожний спір має свою передісторію і своє пояснення, і багато залежить від становища саме в Україні. Економічні відносини між країнами це окрема тема.

Ми громадяни Росії. Наші українські громадські організації в Росії діють в рамках існуючих законів в РФ, ми не є політичними партіями і не можемо диктувати якісь політичні умови. Виконуючи функції збереження української культури, традицій і історії в середині Росії, ми відстоюємо і піднімаємо авторитет України, і сприяємо зміцненню дружби між нашими народами. Ми сприяємо зміцненню ділових, економічних і політичних відносин між двома країнами. Коли ми кажемо, що кожний третій мешканець Новосибірська і області має українське коріння, то це щось значить. Але існує ще і геополітика, а це вже окрема тема. І не треба забувати, що Росія - це багатонаціональна країна. І тому неможливо вип'ячувати тільки наші українські проблеми, не рахуючись з іншими. Росія є такою, якою вона є, зі своєю специфікою, висловленою терміном, що не має перекладу на інші мови - «суверенна демократія». І в світі кожна країна має свою «суверенну демократію», і не виняток ні США, ні Європа, тощо… І ми з цим рахуємось. Це, якщо хочете, і є наша політика…

Шановний п. Чолій знову і знову мусирує питання про закриття два роки назад двох загальноросійських організацій (ОУР і ФНКА «УР»), мовляв подивіться що російська влада робить з діаспорою… Я особисто теж обурений цими подіями. Але ми ж, російські українці, знаємо істину, знаємо, що організації закрили в основному з вини одного із керівників цих організацій. Це він наробив усім нам проблем, дав офіційний привід російській владі для судового позову про закриття (не вдаюсь до подробиць, бо багато вже про це сказано раніше). Я не раз казав керівникам українських організацій, що окрім України в серці, треба ще мати голову на плечах − розумну голову на своїх плечах! Бо «ура-патріоти» роблять завжди більше проблем, ніж реальної користі. Бо зацикленість на політичних проблемах і одночасно невиконання вимог діючого законодавства для громадських організацій приводить до плачевного результату. Я це розумію, і як діаспорний діяч приймаю цю реальність.

До речі, всього за п'ять днів до відкриття Х-го СКУ я прилетів з Детройту, де мав масу цікавих зустрічей з українською громадою (це окрема тема), і там я дізнався, що американська влада в минулому році закрила одну із місцевих українських організацій (Нова Хвиля), за те, що вони вчасно не здали звіт про свою діяльність. Але ж ніхто з цього приводу не робить істерики і не клеймить позором американську владу. Можна було б також згадати про пана Сноудена і його документи, що підтверджують про стеження владою США за громадянами Америки і всього світу. Виходить і в Америці теж своя демократія, що не має перекладу на інші мови?

Не обійшов Президент Евген Чолій і тему відмови в реєстрації у Мін'юсті РФ нової всеросійської української організації Український Конгрес Росії (ЗГНКО «УКР»). Тема актуальна, але хто винен - знову питання. Я є одним із співзасновників УКР. Мені теж прикро, що нам повторно відмовили у реєстрації. Але я самокритично визнаю, що із 8 пунктів зауважень по Статуту ЗГНКО «УКР» (зауважень, на підставі котрих Юстиція відмовила в реєстрації), 3 пункти дійсно формально не відповідають діючому законодавству РФ. Це наші помилки, поки що не маємо ми грамотних юристів. Залишається єдине − виправляти і знову подавати документи до Мін'юсту РФ.

І що найцікавіше, за процедурою всього зібрання СКУ не було передбачено дебатів по звітній доповіді президента СКУ. Тобто сталось навпаки: наперед було передбачено, що дебатів по головній доповіді не буде, тому що бажаючих багато, а часу мало, і взагалі тому, що вони (дебати) не потрібні. І тому всіх активних в залі пан Чолій і його помічник-ведучий зібрання п. Павло Ґрод захищаючись Статутом і регламентом рішуче садили на місце. Тому скоро бажаючих пробитись до мікрофону майже не стало. І так само не дали слово Любові Дяченко, голові Українського Конгресу Росії, іншим.

І зовсім за рамками здорового глузду епізод: пан Олександр Басмат, голова Комісії Людських і Громадських Прав СКУ (!), попросив слова на 2 хвилини, щоб звернути увагу на неточності в Статуті СКУ. Так п. Президент СКУ з помічниками цілих 5 хвилин доводили присутнім у залі, що не треба давати слово п. Басмату (?). І таки не дали. І лише після того, як у перерві між засіданнями Конгресу на п. Чолія, його помічників і ведучого посипались град критики і претензій, після перерви дали слово Л. Дяченко, О. Басмату і ще кільком учасникам. Від тих самих канадських делегатів на перерві я дізнався, що п. Чолій, закликаючи до демократичних зремін в Україні з трибуни, сам же не терпить ніякої альтернативної думки в своєму оточенні, це і проявилось на Конгресі… Хочеться спитати: а як же з демократією, панове? Особисто я хотів би спитати у пана Президента що ж робив 5 років на посаді члена Ради Директорів Валерій Фокович Семененко, і хто його обирав на цю посаду?

Кілька слів про російські громадські організації, що вступили до СКУ, їх п'ять: «Сірий клин» Омська область, НКАУ Санкт-Петербурга, РГО «Українці Москви», «Саратовське Земляцтво українців», «Просвіта» Владивосток. Це їх право, це їх вибір. В СКУ вони представляють тільки себе, і ні в якому разі не Росію в цілому. Керівники цих організацій повинні розуміти, що вони частково поділяють відповідальність за політичні кроки і заяви президента СКУ. Або мають продемонструвати свою незгоду із заявами про Росію. І повинні пам'ятати, що діяльність національних організацій в Росії регламентується внутрішніми законами РФ, а також концепцією суверенної демократії, про яку сказано вище. Багатий чи ні багаж продуктивної праці на місцях керівників цих організацій - можна подивитись на сайтах.

Ще до початку роботи Конгресу я кілька разів намагався зібрати всіх делегатів і гостей Конгресу від Росії, для того, щоб виробити єдину позицію делегації українців Росії щодо діяльності СКУ і стосовно висування кандидатів на виборах в керівні органи СКУ. (Скандальну історію формування списків делегатів і гостей Конгресів читачі знають, вона була в деталях висвітлена в Інтернеті ще до Конгресу). На жаль, керівники перелічених організацій зірвали мої зусилля. Їм звітність, голосування і дискусії також не потрібні.

За рекомендацією керівників вказаних організацій в Раду Директорів СКУ нібито від Росії знову введено Валерія Семененка. Нам від того, як кажуть, не холодно і не жарко. Бо всім потрібно розуміти, що п. Валерій Семененко в СКУ представляє не всю українську громаду Росії, а лише тих п'ять організацій, що туди були спішно прийняті за день до Конгресу.

Також треба всім членам українських громадських організацій Росії розуміти, що наша нова всеросійська організація ЗГНКО «УКР» на цей момент ніякого відношення до СКУ не має. У нас налагоджена конструктивна співпраця з Українською Всесвітньою Координаційною Радою (УВКР), яка пріоритетом своєї діяльності вважає вирішення існуючих проблем українських громад Росії. Отже цілком логічним буде входження ЗГНКО «УКР» до складу УВКР на рівних правах з СКУ. Таку мою позицію поділяють багато авторитетних керівників українських громад Росії.

Загально зроблю висновок. Політична культура на Заході і в Росії відмінна. В СКУ цього не розуміють. Ті люди, що немов представляють Росію в СКУ (В.Семененко), не доводять до керівництва СКУ нашу точку зору і нашу специфіку. Тому і виникає такий дисбаланс думок і ідей між Росією і Торонто. На сьогодні ми маємо всеросійську українську організацію ЗГНКО «УКР» (неважливо, що ще не зареєстрована), і лише голова цієї організації Любов Дяченко може висловлювати якісь загальні прагнення українців Росії.

Тепер поділюсь враженням від 4-го Міжнародного Конгресу «Світове українство як чинник утвердження держави Україна у міжнародній спільноті», котрий організував МІОК.

З великою повагою відношусь до пані Ірини Ключковської, високо ціню її багаторічну і велику роботу зі збереження всього, що пов'язано зі світовим українством.

І в цьому плані 4-й Міжнародний Конгрес «Світове українство як чинник утвердження держави Україна у міжнародній спільноті», організований МІОКом, був більш змістовним від Конгресу СКУ, на мій погляд, оскільки на різних комісіях дав можливість представникам різних громадських організацій різних країн розповісти про себе і обговорити різні питання. Це великий обмін досвідом.

Але, на жаль, останній штрих цього форуму, як кажуть, змазав всю картину. Мова йде про останнє загальне засідання делегатів, на якому ухвалювали загальне рішення. Пані Ірина зачитала підготовлене рішення, пунктів багато, значна частина із них, на мій погляд, політично-риторичні, лозунгові. Хтось вніс доповнення до підготовленого рішення, поставили на голосування, делегати проголосували, прийняли. Все як годиться. Вношу і я пропозицію: в один із пунктів рішення записати звернення до української влади пропозицію підтримати проект по спорудженні пам'ятника Т. Г. Шевченко в м. Новосибірську до 200-річчя з дня народження поета. (ініціатива Національно-культурної автономії українців м. Новосибірська, мерія Новосибірська підтримала, але без фінансування − все за громадські кошти. Це тільки другий пам'ятник Кобзарю в Сибіру і єдиний в Росії, котрий буде встановлено на честь ювілею поета). Тобто ставлю на голосування і звертаюсь до делегатів за підтримкою, згідно процедурним нормам. А далі цікавий поворот: шановна пані Ірина взяла і самостійно відкинула мою пропозицію (?), без всякого голосування, просто так, безпардонно, і перейшла далі по програмі. Хоча п. Ірина і була ведучою цього засідання, але в неї був всього лише один голос як і у мене, делегата. Якби при голосуванні більшість делегатів відкинула мою пропозицію, не було би ніяких образ, все демократично. Але і тут сталось з демократією так, як у шановного п. Чолія, і знову ж таки усталений підхід - не може ж бути щось позитивного в Росії…

Українці, ми є такими, якими ми є….

Мої критичні зауваження зовсім не применшують значення цього великого зібрання світового українства.

Володимир ПАВУК,

голова НКАУ м. Новосибірська.

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

 

(С) http://kobza.com.ua/ukrajinska-mrija-novosybirsk/4665-deyaki-osobisti-mirkuvannya-pislya-kh-kongresu-sku.html

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Back to top