A+ A A-

Естонія та ерзя

Павло Подобєд, Тиждень

На вихідних соціальні мережі рясніли привітаннями естонців із Днем незалежності. Тож у розвиток теми фіно-угорських народів хочеться згадати про непересічну людину на ім’я Йовлань Оло. Йдеться про великого романтика, який із попелу відродив власну націю.

 

Йовлань Оло — ерзя, який став кавалером ордену Хреста землі Марії — державної нагороди Естонської Республіки. Цим орденом нагороджують президентів республіки та іноземців, які мають особливі заслуги перед державою. До таких іноземців належав і Йовлань Оло.

 

До 1990-го він був відомий у Республіці Мордовія як Владімір Ромашкін — хормейстер і кінодокументаліст. Наприкінці 1980-х чоловік захоплюється ерзянським фольклором, вирушає у краєзнавчі експедиції селами Мордовії, де збирає пісенний матеріал та усні перекази про історію власного народу — ерзі. Натхнений ідеєю зберегти культуру й традиції нечисленного фіно-угорського етносу, Оло формує чоловічий ансамбль «Торама». Торама — це ритуальний ріг, котрий у давнину ерзя використовували для поклоніння верховному богу — Інешкі Пазі. 

 

Новостворений аматорський гурт бере участь у фестивалях фольклорної музики у Фінляндії, Естонії, Латвії, стає лауреатом конкурсу виконавців народної пісні «Голоси Росії» (1994). Для повноцінного життя свого етно-гурту Ромашкін (Йовлань Оло) опановує ремесло виготовлення ерзянських музичних інструментів. «Торама» з його унікальним чоловічим багатоголосим співом об’їздить із концертами практично всі ерзянські села не лише в Мордовії, а й загалом у Росії. Згодом виступи гурту починають супроводжуватися лекціями з історії ерзян та виставками декоративно-ужиткового мистецтва. Саме завдяки «Торамі» ерзянські пісні були вперше записані на звуковий носій (платівка «Mordvin Songs» побачила світ у Фінляндії). 

 

Невдовзі музичний гурт, у якому брали участь два сини Йовланя Оло, починає претендувати на статус релігійної громади, яка пропагує відродження національної віри ерзян — інешкіпазії, віри у творця усього сущого Інешкі Паза. Паралельно з музикою Оло занурюється в пошук ідеологічної доктрини, яка допомогла б його народові уникнути асиміляції. Він починає активно розвивати ідею новітньої «ініціації ерзян» — гуртування представників ерзянської нації на ґрунті єдиної ідеології, що сповідує особливу роль ерзян у світі. Такий підхід мав стати вирішенням проблеми масової асиміляції, викликаної розпорошеністю народу на всій території Євразії — від західних меж Нижньогородської області до Сахаліну, та засиллям московського православ'я, яке росіяни використовували як потужний інструмент русифікації фіно-угрів.

 

На початку 2000-х Йовлань усвідомлює, що шлях до збереження та розвитку ерзян — це політична боротьба. Він засновує молодіжну націоналістичну організацію «Од Вий» (укр. «Нова сила»). Оло пропагує серед свого народу принцип мовної стійкості — використання ерзянської не лише в домашньому спілкуванні, а й у всіх сферах публічного життя. За лаштунками одного з концертних виступів, що відбувався в Саранську в 2001-му, Йовлань Оло, розповідаючи про співпрацю з естонськими митцями, проігнорував запитання журналістів, що прозвучали російською мовою. За це йому перепало на горіхи від місцевої преси, що звинуватила музиканта в русофобії та «заграваннях із фашистською Естонією». До речі, одного зі своїх синів Оло відправив на навчання до Естонії поглиблювати зв’язки між двома близькими народами. 

 

Оло був надзвичайно харизматичним не лише на сцені, а й у житті. Кожен його виступ, кожна промова й лекція віддаляли ерзянський національний рух від совка з його шаблонними уявленнями про «мордву». Незадовго перед смертю здійснилася мрія його життя: Оло домігся відкриття в Саранську Фіно-угорського дому. Між іншим, у день відкриття цієї культурної інституції на подвір’ї будинку було урочисто піднято прапори Мордовії та Естонії. Можете собі лишень уявити реакцію росіян.

 

У 2001 році за значний внесок у розбудову естонсько-ерзянських відносин Естонія відзначила Йовланя Оло орденом Хреста землі Марії (V ступеня). У затятого та енергійного чоловіка попереду були грандіозні плани, зокрема й навчальна програма в Естонії для молодих ерзян із метою їхнього особистісного розвитку та повернення до Мордовії… 2002-го. Оло раптово помер на 51-му році свого життя. Що насправді відбулося 29 серпня 2002 року в Саранській республіканській клініці? Про це й досі дискутують ерзянські активісти. Відомо лишень одне: Йовлань Оло став для ерзян чимось більшим за музиканта й громадського діяча. Для них він новітній Тюштя — людина-легенда, який за своє коротке життя зміг воскресити націю.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Back to top