A+ A A-

Не лише Brexit: чим загрожує урядова криза у Північній Ірландії

 Північна Ірландія створює все нові та нові проблеми для Великої Британії.

 Ганна Шелест, для Європейської правди

Якщо ще нещодавно ЗМІ активно обговорювали північноірландську проблему саме в контексті переговорів Лондона та Брюсселя щодо умов виходу з ЄС і можливих негативних наслідків, а відповідно і умов Белфаста з цього приводу, то останніми тижнями довелося згадати і про іншу проблему. Вже 13 місяців Північна Ірландія залишається без уряду.

 

 

На перший погляд, це суто політична проблема, прецеденти якої можна знайти у недавній історії багатьох європейських країн. Однак уряд Північної Ірландії – це унікальна композиція, яка стала результатом мирної угоди, підписаної в 1998 році після десятиліть кривавого конфлікту.

 

Розподіл влади між основними партіями, представленими в Асамблеї (парламенті), закріплений в системі поділу міністерств. Таким чином, жодна велика партія не може залишитися поза складом Виконавчого комітету (уряду). Фактично така система називається "обов’язковою" коаліцією, на противагу "добровільній" коаліції, до якої часто доводиться вдаватися в інших країнах і де розподіл портфелів відбувається в результаті переговорів і домовленостей.

 

Справді, уряд не може працювати, якщо одна з двох найбільших партій відмовляється брати участь у коаліції, оскільки саме за ними закріплюються посади першого міністра та його заступника. Інші партії теоретично можуть піти і в опозицію та відмовитися брати участь у  формуванні уряду, але не дві найбільші.

 

Після виборів 2016 року уряд був сформований якраз лише з двох найбільших партій з кардинально протилежними поглядами – Демократичною юніоністською партією та Шинн Фейн; всі інші сформували опозицію.

 

Розгортання кризи

В січні 2017 року Мартін МакГінесс (Шинн Фейн) залишив пост заступника першого міністра, який він займав з 2007 року. Це стало результатом майже року політичної кризи через неможливість узгодити позиції різних партій з питань Акта про ірландську мову, одностатевих шлюбів, ставлення до історичного минулого (зокрема, розслідування смертей в період 1970-1998) тощо.

 

Вже в березні 2017 року довелося проводити позачергові вибори до Асамблеї. Але ситуація лише погіршувалась.

 

Найбільші баталії відбувалися через Акт про ірландську мову. Заяви окремих політиків (як, наприклад, першого міністра Арлін Фостер (юніоністи), яка заявила: "якщо ви будете годувати крокодила, то він буде повертатися знов і знов"), скорочення фінансування на соціальні школи для вивчення мови для бідних громадян, велика кількість локальних інцидентів в різних містах через використання мови, а також постійні дебати з цього приводу в Асамблеї – все це викликало емоційну реакцію з боку націоналістичних та республіканських партій.

 

Відповідно до Угоди Сент-Ендрю (2006), яка закінчила попередню майже п'ятирічну кризу в Північній Ірландії, Виконавчий комітет зобов’язаний затвердити стратегії щодо декількох питань, зокрема, обов’язковими є такі питання, як підтримка та розвиток ірландської мови та соціальна нерівність. Але досі цього не сталося.

 

Фінальним акордом став скандал через програму пільг для відновлюваної енергії, яка стартувала у 2011 році в Англії, Уельсі та Північній Ірландії, але кожен регіон мав власну схему пільг. Від початку це була ініціатива, яка пропонувала фінансові преференції бізнесу, що переходив на відновлювані джерела енергії для опалення.

 

Однак стало відомо, що в результаті заявники в Північній Ірландії могли отримати набагато більше, ніж планувалось, фактично 700 мільйонів фунтів платників податків за 20 років замість 490 мільйонів, оголошених спочатку.

 

Розпочалося розслідування. Звинувачення летіли на адресу Арлін Фостер, яка тоді була міністром з питань підприємництва, торгівлі та інвестицій та затверджувала цей план.

 

Але найсуттєвіше, що цей скандал та позиція першого міністра, яка відмовилась йти у відставку через звинувачення, призвів до відставки лідера Шинн Фейн з посади заступника першого міністра, оскільки відповідно до законодавства це означало і відставку Арлін Фостер, бо розбивалась коаліція.

 

Але наслідки вийшли більш критичними – новий уряд так і не був сформований понад рік.

 

У 2017 році було проведено чотири раунди переговорів, і в листопаді вже була надія на компроміс. Але навіть п’ятий раунд у середині лютого 2018-го не приніс результату.

 

В другій половині лютого експерти почали серйозно обговорювати можливість переходу до прямого врядування з Лондона. Про це заговорили після безрезультатного візиту прем'єр-міністрів Ірландії та Великої Британії до Белфаста. Обидва уряди є гарантами мирної угоди в Північній Ірландії.

 

Другий раунд переговорів лідерів двох найбільших партій з прем’єр-міністром Великої Британії відбувся вже 21 лютого у Лондоні, де обговорювалась можливість реформи виконавчої влади. І знову компроміс не був знайдений.

 

Можливість прямого урядування

Північна Ірландія вже мала подібні кризи – у 2002-2007 роках тут діяло пряме врядування, коли місцеві державні службовці та політики знаходились під значним впливом рішень центрального уряду.

 

Якщо буде необхідно застосувати пряме врядування знову, справа не піде без прийняття парламентом Великої Британії нового відповідного Акта. Але варто не забувати, що така контроверсійна дія буде відбуватися щодо регіону, який налаштований дуже негативно до Brexit і дій Лондона в цьому напрямку.

 

Додаткова проблема полягає в тому, що поточний уряд у Лондоні після позачергових виборів в червні 2017-го був сформований фактично лише завдяки підтримці Демократичної юніоністської партії, що вже тоді викликало занепокоєння через можливий дисбаланс. Але при розгортанні політичної кризи в самій Північній Ірландії це дає можливість республіканцям говорити про те, що британський уряд здебільшого грає на боці лоялістів.

 

Взагалі Угода Сент-Ендрю 2006 року, яка закінчила попередній період прямого врядування та чітко розподілила владу як між Лондоном та Белфастом, так і всередині регіону, а також фактично відновила Північноірландську асамблею та Виконавчий комітет, вважається однією з основних щодо постконфліктного врегулювання в регіоні, поряд з Угодою Страсної п’ятниці 1998 року.

 

Відповідно, встановлення прямого врядування буде розглядатися багатьма і як загроза мирним домовленостям.

 

Вже у лютому перший міністр Арлін Фостер закликала державного секретаря з питань Північної Ірландії Карен Бредлі затвердити бюджет та приймати основні рішення з питань шкіл, лікарень та інфраструктури в регіоні. Остаточне рішення щодо бюджету повинно бути прийняте за два тижні, тоді ж британські міністри можуть почати приймати рішення щодо публічних витрат. Водночас державний секретар відмовилась негайно запровадити пряме урядування.

 

Уряд Республіки Ірландія є одним з гарантів як мирної угоди, так і відповідного розподілу в системі врядування Північної Ірландії, і там одразу дали зрозуміти, що будуть категорично проти запровадження прямого врядування.

 

Однак дехто вважає, що таке пряме врядування вже фактично існує, після того, як в листопаді минулого року саме британському центральному уряду довелося формувати бюджет Північної Ірландії.

 

Акт про мову

Символічний момент: північноірландська криза розпочалася з Акта про ірландську мову, на ньому загальмувалися і переговори щодо створення нового уряду. 

 

Попередньо обговорюється можливість підготовки трьох окремих документів: Білля про ірландську мову, Білля про Ольстерських шотландців та Білля про повагу до мов і різноманіття. Журналісти отримали декілька варіантів окремих сторінок можливої угоди, з яких видно, що на столі переговорів була пропозиція залишити англійську мовою суду, а в інших державних установах та Асамблеї буде відбуватися обов’язковий переклад документів та синхронний переклад під час засідань на відповідні мови.

 

Більшість дебатів, які точилися з 2015 року, стосувалися самого факту необхідності прийняти подібний Акт, який би детально описував використання ірландської мови, а не деталей умов, на яких вона буде використовуватися.

 

Активісти наполягають на рівних правах для ірландської та англійської мов,

 

що може включати не тільки використання у всіх державних та публічних органах, суді, Асамблеї, на вуличних знаках та написах, а й право отримати освіту ірландською мовою. До своїх аргументів вони додають, що Акт про гельську мову давно вже діє у Шотландії, хоча кількість тих, хто говорить цією мовою, набагато менше.

 

Їхні опоненти ж зазначають, що більшість шотландців, які її використовують, говорять нею з дитинства, в той час як для більшості тих, хто говорить ірландською – це навички, які були отримані пізніше.

 

Відповідно до перепису 2011 року, 11% населення Північної Ірландії зазначило, що володіє ірландською мовою (приблизно 179 тис. осіб), в той час як лише 4 тис. осіб визначили ірландську мову як основну. Але саме політична криза дозволила прихильникам прийняття такого Акта поставити ці дебати в середину нової політичної угоди.

 

Найгірше в цій ситуації, що через політичну кризу окремі британські політики почали говорити про провал Угоди Страсної п’ятниці і відповідної умови розподілу повноважень за принципом обов’язкової коаліції.

 

Беручи до уваги, як важко свого часу далась Угода, який нереальний, здавалося, компроміс був досягнутий між католиками і англіканцями, лояльними до британської корони і республіканцями, умова про обов’язковий уряд, а отже, фактичне гарантування, що дві протиборчі сторони завжди будуть при владі, здавалась найкращим варіантом збереження миру.

 

Нинішня політична криза може поставити хрест на цьому компромісі.

 

Автор: Ганна Шелест, кандидат політичних наук, головний редактор UA: Ukraine Analytica, член правління Ради зовнішньої політики "Українська призма"

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Back to top