A+ A A-
  • Категорія: Культура
  • Перегляди: 242

ДО 120-річчя УРОДИН ВИЗНАЧНОГО ПОЕТА, ПРОЗАКА і ГРОМАДСЬКОГО ДІЯЧА ОЛЕСЯ БАБІЯ

,,Я дух довічної стихії, що зберіг тебе від татарського полону і поставив на грані двох світів творити нове життя’’ (Із Декалогу)

Бабій Олесь Йосипович народився 17 березня 1897 року в селі Середнє  нині Калуського району, Івано-Франківської області. В селі Середнє ще до війни діяло тов. «Просвіта», була читальня, чотирикласна двоповерхова школа, діяв хор, музикально-драматичний театр, який вів Йосип Свирид. До 1939 р. в селі проживало 970 мешканців (790 українців, решта поляки і євреї). Зараз після захоплення власди в Західній Україні  поляки стали тут наводити свої

антиукраїнські порядки. Вони передовсім впроваджували колонізацію, за допомогою якої намагалися польщити ці землі і провадити до зубожіння українських селян. В селі до Другої світової війни існував фільварок власником якого був поляк Адам Домашевський, в якому  малозаможні українці були тут дишевою робочою силою для обшарника. Під час Другої світової війни на коротко до села прийшли большевики і вже з 2 липня 1941 року в село захопили німці. Вони з колишнього фільварку створили «лігеншафт», куди зганяли на примусову працю селян, а здатних до фізичної праці вивозили масово до райху. Після німецької окупації село Середнє захопила  Радянська Армія вже 27 липня 1944 року. І відразу почалася мобілізація місцевих мужчин на фронт. Саме у тому селі Середнє проминули дитячі роки Олеся, тут він закінчив початкову школу, середню освіту здобув у Львові. Зразу Олеь був покликаний на службу до австрійськії армії, з якої в недовзі перейшов до лав УГА, де боровся за волю свого народу. В УГА О. Бабій брав учасать в боротьбі за Київ і був схоплений поляками і опинився в польському полоні, звідки йому пощастило утекти. Повернувши до Львова став займатися літературою. Він разом з В. Бобинським, Р. Купчинським та Ю. Шкрумеляком зорганізували групу поетів-символістів «Митуса». О. Бабій вже в молодих роках став серіозно писати поезії і  підписував їх  псевдонімом Хмелик. До ранніх його поетичних творів належать такі вірші;  «На Київ!» («Над Київом хмара нависла грізна»), написані під час наступу на однойменне місто об'єднаних українських армій, Наддніпрянської й Галицької. Ці перші поезії були опубліковані в газеті «Стрілецька думка» за 5 жовтня 1919 року, ще раніше, покладений на мелодію «Сокільського маршу» Ярославенка, він увійшов до маршового репертуару військових українських оркестрів.

Під час визвольних змагань у жовтні 1918 року у Львові Бабій приєднався до тих частин, які проголосили  Акт про створення незалежної Української держави. Так почалася героїчна і водночас трагічна історія  ЗУНР, до якої Легіон Січових Стрільців став фундаментом оборони від польсько-шовіністичних та большевицьких загарбників, на якому виникла тодішня 100-тисячнаУГА. Коли поляки захопили Західну Україну з перших днів посилили антиукраїнський терор. Олесь Бабій– як український письменник та літературознавець зразу приєднався до захисників українства. Він рішуче виступив проти глуму чиненого поляками над українцями, які  вже на  самому початкові стали ліквідувати україномовні школи, перепроваджувати парцеляції земель, які нічого доброго українському селянину не несли, крім польського поневолення. Саме в тому часі з села емігрувало до США шість українських родин на заробітки. Проти дискримінаційної політики санаційного уряду Польщі Бабій перепроваджував велику усвідомлюючу працю, використовуючи читальні  товариства ,,Просвіта’’, а крім того він публікував численні свої статті в яких вияснював мету польської політи. Коли поляки  ще більш посилили антиукраїнській терор він вступив до лав УВО, членами якої головно булу колишні військові УГА. Своєю діяльністю він наразився окупаційній владі і щоб уникнути арешту у 1924-1929 рр. він виїхав  до Праги, де здобув вищу освіту, а згом захистив докторат з літературознавства в Українському педагогічному інституті ім. М. Драгоманова. 3 лютого 1929 року він був делегатом на Конгрес Українських Націоналістів у Відні. Конгрес тривав продовж п’яти днів на якому було понад тридцять делегатів, які представляли різні, в основному емігрантські українські політичні середовища. Після гострих дискусій делегати прийшли до висновку, що віднині боротьбу за самостійність України має очолити нова сила під назвою «Організація Українських Націоналістів», якої Олесь Бабій став активним членом. Повернувся на рідні землі і став активно працювати в структурах ОУН. На цей час він геніяльно відчув пульс своєї нації і визначив для неї найбільш правельний діагноз в 1932 р. Саме в тому році він написав знаменитий програмовий гімн ОУН, який згодом любили співати також воїни УПА, під заголовком ,,Зродились ми великої години,  З пожеж війни і з полум’я вогнів,-   Плекав нас біль по втраті України, Кормив нас гніт і гнів на ворогів...’’ Ці бесмертні слова патріотичного гімну, становили напрям і ритм маршу майбутних визволителів українського народу. Був це приголомшуючий і мобілізуючий акцент в житті української нації, який цементував її і додавав сил тоді і не втрачає своєї значимости і в наш час.

Мабуть цей вогненно-патріотичний заклик, міжіншим  став причиною, що в  тому ж 1932 р. О. Бабій разом з групою провідних діячів ОУН: Осипом Бойдуником, Юліяном Вассияном, Євгеном Зиблікевичем, Степаном Ленкавським та іншими знайшовся на лаві підсудних під час процесу у Львові, де отримав 4 роки позбавлення волі. Те що цей гімн,,Зродились ми великої години’’ має непроминаючу в часі цінність, може послужити і цей факт, що ним серіозно зацікавилося сучасне покоління музикантів  Скрипка, Положинський, ,,Мандри’’ і ,,Тартак’’, вони використали патріотичний дух цього твору і перетворили його до сучасних нових потрееб, як настройово-мобілізуючу пісню для Збройних сил України. Цю нову композицію записано в студії лідера гурту ,,Плач Єремії’’ Тараса Чубая. І цю новітню переробку було вже використано 22 січня ц.р. у День соборності під час відкриття пам’ятника на честь злуки УНР та ЗУНР. Над  маршем українських співаків-патріотів”,  працював лідер гурту “Воплі Відоплясова” Олег Скрипка, а також вокаліст “Тартака” Сашко Положинський, лідер  “Мандри” Сергій Фоменко, Олег Михайлюта з “Танка на Майдані Конго”, лідер “Хореї козацької” Тарас Компаніченко та Іван Леньо з гурту “Kozak System”. Слід додати, що перероблений текст маршу для української армії настільки вдалий, що її затвердив Генштаб ЗС України. В основу маршу лягла авторська пісня на слова О.Бабія “Зродились ми великої години’’. Як повідомляє Олег Романишин Фонд „Приятелі Збройних Сил України” випустив в Україні альбом-компакт-диск пісень „Укропен“‚ який включає 14 пісень про війну на сході України у виконанні провідних українських музичних колективів і співаків. У низці цих пісень-баляд зберігається помітний вплив української народної пісенної традиції, проте їхня музична композиція і обробка в повній мірі вписується у рамки найсучасніших жанрів і течій світової поп-музики. Координаторами цього благодійного проєкту є Юрій Поляков, Михайло Дзюба і Сергій Тягнирядно. Однак повернімо до нашої головної  теми до ювілята Олеся Бабія. Коли Олесь вийшов на передодні війни з ув’язнення на волю, так як вище згадано, він зупинився у Львові, де в коротці його застала Друга світова війна. У вересні 1939 р. до Львова вкрочили т.звані  червоно-большевицькі ,,визволителі’’. Але в невдовзі їхнє місце зайняли німецькі нацисти, так одні як і другі та ці попередні всі вони були окупантами нашого народу. Перебуваючи у Львові під час німецької окупації О. Бабій  продовжував свою письменницьку працю, яка на цей час вже була помітною серед читацької авдиторії. Вийшли його такі збірки; «Ненависть і любов» (1921), «Шукаю людини» (1921), «Гнів» (1922); поем «Гуцульський курінь» (1927), «Поезії» (1923), «Прамати» (1923), «Під шум Прута» (1923), «За щастя оманою» (1930), «Перехрестя» (1930), «Остання офіра цісареві» (1937), повістей «Перші стежки» (1937), «Дві сестри» (1938), «Останні» (1938), «Пожнив'я» (1939), а  він також був вже тоді відомий як прозаїк, есеїст та літературознавець. Йому також належать численні нариси, рецензії та  статі, які головно друкувалися в часопиісах ,,Діла’’, ‘’Неділі’’ та ‘’Дзвонах’’.

Понадто О. Бабій займався дослідженням творчості М. Шашкевича, Ю. Федьковича, У. Кравченко,  О.  Ольжича,  О.  Теліги.  Б.  І.  Антонича, Федюшку-Євшана,  Ніцше,  Шеллі,  Шекспіра та багатьох інших.  А втому він досліджував філософічні теми таких мислителів, як Ніцше, Ґете,  філософію Індії та популяризував вчення Ісуса Христа тощо.  В поемі "Гімн землі" прослідковував з точки філософської трактати про походження земної кулі,  про людську історію та про життя і смерть.  Він майстерно оперував засобами алегорії,  цікавими поетичними парадоксами,  що відкривають різні інтелектуальні порівнання. У його поетичних творах вдало схрещуються елементи символізму та народної творчості,  образ і мелодія  зливаються в одну органічну цілість.  Письменник брав участь в громадському життім, виступав на різних  популярних конференціях й нарадах, де обговорювано літературно-історичні та наукові теми пов’язані з життям українців так на рідних землях, як і згодом у діаспорі. Співпрацював з різними діячами, а зокрема його співпраця найбільш співпадала з полк. Романом Купчинським, який народився 1894 р. на Тернопільщині і помер 1976 р. в Оссінґ під Нью-Йорком. Р. Купчинського та О. Бабія з’єднували їх спільні долі і пережиття,  в них були зближені  творчі зацікавлення. Однаково вони боролися за долю України, разом терпіли польський полон і ув’язнення. Оба перед наближенням большевицького фронту у 1944 році емігрували до Німеччини, перебували у таборах для переміщених осіб в Карльсфельді та Мюнхені, де О. Бабій займався вчительською працею при таборових школах. А після 4-х років  О. Бабій отримав згоду на дальшу еміграцію і переїхав до США, де поселився в Чикаґо, а Р. Купчинський в околиці Нью-Йорка. Принагідно пригадаймо деякі популярні пісні Р. Купчинського: маршова ,,Ми йдемо в бій’’, ‘’Човен хитається’’, ‘’Як з Бережан до кадри’’, ‘’Ой чого ж ти зажурився, стрільче молодий’’, ‘’Зажурились  галичанки’’, ‘’Ой у полі верба’’, він автор білля сотні пісень, які здебільшого пов’язані з епохою УСС. Обох письменників коло зацікавлень було надзвичайно широке. Їхня творчість перш за все окрилює їхню любов до Батьківщини України.

Така доля була тодішньої української інтелегенції, такі велетні, феноменальні мислителі як О. Бабій, Р. Купчинський та інші, що непохитно стояли в захисті українства подалися на еміграцію. Сильніші  характером, що залишилися пішли на розстріл за те, що непогодилися з большевицькою ідеологією, інші попали  в сталінські концтабори, а дехто пішов на службу завойовника. Ця епоха вимагає ширшого осмислення, щоб вказати на її трагізм. Олесь Бабій там далеко на еміграції, ані на мить не переставав жити Україною. Його неустанно мучило  Гамлєтівське питання  – Бути, чи не бути Вільній Україні і він твердо відповідав Україна буде вільною!  Вистарчає прочитати такі його поезії, як «Жнива» (1946), ,,Світ і людина’’(1947); «Повстанці» (1956); а також збірки малої прози, драматичні твори «Родинна тайна», «Воєнна любов», «Олена Степанівна», його цінна публіцистика та твори для дітей все це твердий доказ його палких патріотичних поглядів і незломна любов до України. Живучи далеко в чужому оточинню, при зміненому підсонню, письменник ніколи не втрачав української душі. Він зразково зберігав національні почуття і докладав максимум зусиль, щоб українська діаспора не втрачала своєї національної гідности. На різних українських зустрічах Бабій пригадував; ,,Не забуваймо свого українського роду і своєї українсжкої душі. Бо наша майбутність нерозривно пов’язана з долею українського народу, а це джерело нашого життя.’’ У  схилку своїх років не міг вже писати, йому дуже тряслися руку, але в них тримав завжди книжку і намагався читати і передавати прочитане. В Чикаґо була доволі багата українська діаспора, тут жили і діяли Куропась Степав- редактор журналу ,,Самостійна Україна’’, Яресько Наталія – визначна діячка, Мицак Роман - український економічний діяч, активний член ОУН, довголітній директор Федеральної кредитної спілки «Самопоміч» у Чикаґо, Стефанишин Антін — активний діяч УВО бойовик ,,Летючої бригади’’ письменник, драматург та інші, які разом становили кістяк українства в Чикаґо і часто відвідували Олеся Бабія. Та на жаль його стан здоровя неустанно погіршувався.

І надійшов цей день останній 2 березня 1975 р. помер Олесь Бабій. Щоб гідно вшанувати покійного, похорон підготовили: Олесь Забродський,  Богдан Білинський,  Михайло Драгомирецький та інші. Після відправи у церкві св.  Володимира і Ольги  в Чикаґо, похоронна процесія (16 машин) вирушили на цвинтар св. Миколая. Коли домовину спускали до гробу Олесь Заброцький кинув  на труну грудку землі  з рідного села поета.  На могилі поета залунала пісня "Видиш брате мій",  яка розносилася цвинтарем,  відлунням тихої журби і туги за померлим. На похороні були присутні;  письменник Роман  Завадович,  музикознавцеві,  проф. Шуть,  знавець  церковної музики,  проф.  Мирон Федорів та інщим.  На поминках знайомі покійного ділились спогадами про творчість і життя Олеся Бабія та підкреслювали, що покіймий залишив  тривку печать свого духа, який матиме позитивний вплив на розвиток нашого народу. Після відновлення української державности творчість Олеся Бабія не тільки стає все більш популярною в Україні, але 14 березня 1997 року на стіні середнянської школи з'явилася меморіальна дошка з барельєфом славетного земляка, поета Олеся Бабія та з нагоди його Уродин і від Дня смерті в школі вікдбуваються урочисті літературні вечоти. Вічна йому пам’ять!

                                                                                                                                  Ярослав Стех

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Back to top