A+ A A-
  • Категорія: Культура
  • Перегляди: 139

ДО 110-річчя НАРОДЖЕННЯ ТА 30-річчя СМЕРТИ ПИСЬМЕННИКА ПЕТРА ГОЛУБЕНКА - ШАТУНА

ГОЛУБЕНКО Петро справжні прізвище - Шатун Петро Іванович; псевдоніми Петро Ромен, Дмитро Кармазин, Д. Шуменко, знаний літературознавець, журналіст,  публіцист, літературний критик, поет, редактор, педагог, громадський та політичний діяч. Народився 12 січня 1907 р. в с. Деркачі (нині м. Дергачі) на Харківщині. У родині Петра було п'ятеро дітей, він найстарший. З дитячих років Петро навчався у сільській середній школі. У шкільні роки почав писати вірші, а пізніше - прозу.

В 1930 року редакція журналу "Молодняк" було схвалила до друку його повість про життя сільського учителя, але нажаль її не опубліковано, - в останній момемт цензура  видавництва у творі дошукався "українського націоналізму". З тих самих причин йомубуло  заборонено видати збірки поезії "В дорозі". Одначе, такий підхід не заломав юнака і не відштовхнув його від літературного зацікавлення. Петро належав до літературного об'єднання "Гарт", яке пізніше було перейменовано на "ВАПЛІТЕ" (Вільна Академія Пролетарської Літератури) і окремі члени цього об’єднання пітримувала на дусі молодого поета і заохочували його до праці. В 1928 р. Петро закінчує Харківський педагогічний технікум ім.Г.Сковороди і його відряджують на учительську працю на Уманщину. Але вже в 1931-1936 роках він продовжує навчатися на філологічному факультеті Харківського університету, успішно його закінчує і за високі оцінки на іспиті йому запропоновано вступити на аспірантуру за фахом «літературознавства». Цієї пропозиції не використав, бо саме в цей час був  покликаний  до лав Червоної армії. Служив Петро під Білою Церквою, читав там офіцерам курс з літератури. А вийшовши з армії у  1939-41рр. поступив вчитися  на  аспірантуру у Харківському університеті. У травні 1941р. захистив Петро Шатуна кандидацьку дисертацію і свою працю написав на тему «Естетичні погляди Шевченка», і був призначення на роботу в Черкаси до  педагогічного інституту. Німецько-большевицька війна застала Петра в рідному селі. За вказівкою підпільної Організації українських націоналістів, він підойняв працю як шкільний інспектор в Деркачівському (нині Дергачівський) районі. Після звільнення Деркачів червоною армією П. Шатуна військовий большевицький трибунал засудив до смертної кари, яку замінили відправкою його на передову. Перебуваючи на фронті він попав у 1944 р. в німецький табір полонених. А звідси дістався до  табору ДП (для перемщуваних особ). Тут в основному  працював вчителем  в таборових школах.

      Крім того П. Шатуна брав активну участь у літературному процесі зарубіжжя. По закінченні війни  отримав згоду на виїзд до США. Поконавши еміграційні труднощі, вивчив англійську мову і став займатися педагогічною та літературною діяльністю. Прийнявши літературний псевдоніми; Петро Голубенко, Петро Ромен, Дмитро Кармазин та Дмитро Шумейко. Став писати свої монографії, статті та літературні дослідження і друкував їх на сторінках україномовних часописів "Шлях молоді", "Орлик", "Розбудова держави" та "Промінь". Дуже активно співпрацював із часописами "Смолоскип", "Нові дні", "Свобода", "Українські вісті", "Український Прометей" та "Українське слово". У своїх літературних та публіцистичних працях він висвітлював встрісаючі теми русифікації в Україні, зросійщення українського народу, знищення національно свідомої української інтелігенції у часи так званої "українізації" і доби "Розстріляного Відродження". Його праці розкривають масовий большевицький терор в Україні. Він згадує про процед СВУ на чолі з С.Єфремовим, про розстріли 1937 р. на півдні Карелії, в урочищі Сандармох, де страчено 1111 в’єзнів, серед яких загинув творець театру «Березіль» Лесь Курбас, поет-неокласик Микола Зеров, драматург Микола Куліш, колишній міністр освіти УНР Антон Крушельницький та десятки-сотки інших. Він як співучасник документально описав також трагедію масових голодоморів в Україні та інші звірста доконувані в СССР. На цьому тлі в 1987 року у США П. Голубенко видає книгу "Україна і Росія у світлі сучасності", у якій на підставі власних обсервації та  архівних матеріалах, що знаходилися  за кордоном, об'єктивно висвітлював суспільні події та літературні процеси в Україні за часів поневолення її режимом СССР. Він феноменально  ільструє дику ненавість супроти українців ЧЕКА, НКВД, МҐБ-КҐБ та описує три масові голодомори в Україні. Завдяки його публіцистиці Захід мав змогу документально пізнати усю не сфалшовану правду про злочини вчинені на Україні. Тоді, коли так звана радянської влади, брехливі бпропагувала, що ..жить стало лутше, жить стало весєлей’’. Все це  московсько-большевицький апарат  чинив, щоб остаточно вбити національну свідомість українців і знищити дощентно їхню жадобу жити вільно у своїй незалежній державі.
         Твори Петра Голубенка настільки цінні, що вони появлялися на часі, коли російсько-большевицька імперія пропагувала за кордонами зовсім протилежну політику. Його достовірні докази, страхітливих діянь бандою злочинців, які захопили владу в СССР і виявляли іншу мораль таку, яку зараз виявляє путінська Росія на Сході Україну і в Криму. Заливаючи там кров’ю невинних людей широкі простори української землі. При тому руйнує культурні і госпорарчі цінності і заявляє дику претенсію на панування над українською землею. А на додаток вчений  глибинно проаналізував українсько-російські взаємини дореволюційного періоду. Висвітлюючи акти заказу і акти диверсійні супроти України. В тих аналізах споріднює паралелі від царської імперії до большевицької, ілюструє феноменально злочинно-брехливий потік пропаганди, яка прикриває масові жорстокості. Не менш цікава друга його книжка публіцистики "Україна і Росія у світлі культурних взаємин" (1987- 551  ст.). Книжка складається з семи частин: "Міражі Росії", "Боротьба за Київську спадщину, "Між двох стихій", "На суді історії", "Боротьба з українською культурою", "Державне відродження України" та "Культурні впливи". Голубенко став відомим як провідний дослідник української літератури завдяки публікаціям у виданнях Європи й Америки та на жаль його твори не були відомі в Україні, яка перебувала під окупацією большевицької Росії. Досліджував культурні процес в Україні 1920-х рр. -«українізацію» (див. Українізації політика) та «розстріляне відродження». Автор написав поверх 60 літературно-критичних та ідеологічно-політичних цінних праць. Майже половина з них присвячена М.Хвильовому («М.Хвильовий і молодь», «Шевченко і Хвильовий», «Ідеологія і світогляд хвильовизму» та ін.) і національним питанням присвятив («Український націоналізм в УРСР», «Український націоналізм і донцовщина», «Микола Сціборський — теоретик українського націоналізму» та ін.). Він очолював Всеукраїнську національну раду, виступав на з’їздах і конференціях Організації державного відродження України. Був він одним із ініціяторів створення творчого об’єднання для літераторів ,,Слова’’. Петро Голубенко належав до національно свідомої української інтелігенції першої половини XX ст., яка пропагувала ідею демократії та незалежності України. Перебуваючи за кордоном, уважно слідкував за соціальними і політичними подіями на окупованій большевиками Україні. Зразу реагував на усі антиукраїнські факти і в спосіб науковий протиставлявся з позиції українського вченого проти агресії і тероризму. Петро Шатун (Петро Голубенко) помер на 80 році життя у Флориді у США 6 жовтня 1989 року. Похований на українському цвинтарі св. Андрія у  Саут-Баунд-Бруку  під Нью-Йорком. Вічна Йому пам’ять!

                                                                                                                                        Ярослав Стех

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Back to top