A+ A A-

Краще бути салоїдом (суб’єктивне розуміння)

Володимир Богайчук

 

Вони, мабуть, їдять таке, що нам, тупим хохлам-салоїдам не дано і близько усвідомити гастрономічні цінності критиків салоїдства. Тож я вирішив провести дослідження на тему кулінарних уподобань наших братів русскіх.

 

 

Принагідно пахвастаюсь: колись давним-давно моя перша реальна теща, яка, як і більшість бурятів, називала себе русскою, привезла з поїздки до своєї Забайкальської батьківщини улюблену місцеву страву – дещо підгнившого омуля (це так називається риба, що водиться в Байкалі). Спасибі тещі за прилучення до кухні одного з народів світу, але згадана страва мені особливо смачною не здалася, на відміну від завжди майстерно завареного згідно їхньої чайної традиції сересерівського чаю другого сорту – смакував не гірше нинішніх ліптонів. Та омуль і чай – то занадто банально для вєлікарусскої зверхності.

 

Перше, що стало предметом досліджень – це здатність русскіх масово їсти тарілки. Ви не знали? А як тоді стосовно «пєрвоє блюдо», «второє блюдо», «трєтьє блюдо», «блюдо із …», «блюдо на блюдє»? Та згодом згадав, що традиція їсти столові прилади має поширення інтернаціональне: їсти стакани та ковтати виделки з ножами – це речі відомі. А від світової спільноти приховують щось особливе і тому я заглибився в нетрі ісконнарусскава фольклору, адже лише там можна виявити приховану русскіми науковцями від сторонніх шлунків родзинку величі їхньої кулінарії.

 

У них на Рассєє в усній народній творчості подібним кулінарним вишуканствам навіть присвячено ряд одновіршів: «суп із сємі залуп (двє пакрошєни, пьять так брошени)», «щі – хоть х*й палащі», «щі – хоть кнутом хлєщі (пузир нє вскочіт)», «суп-кандєй із бараньіх мудєй», «суп-тунди із куска манди». «суп-рататуй – каму мьясо, каму х*й (як варіант: па краям картошка, пасрєдінє х*й)», «жарєниє єскі – таво х*я абрєзкі», «втароє блюдо – яйца верблюда», «суп із конскіх залуп» і т. д.

 

Завершив знайомство з кухнею русскіх ознайомленням з рецептом їхніх щєй від популярної  в тих краях тамтешньої групи «Красная плєсєнь». Я не стану наводити тут ні повний текст пісні «Рецепт щєй», ні навіть її уривки (це допитливий читач може зробити самостійно) з причин небажання черговий раз розчаровувати редактора шанованого мною видання.

 

Допитливий читач уже помітив, що в зазначених вище рецептах різноманітних страв використовуються маловідомі широкому загалу кулінарні інгредієнти. Зокрема увагу привертає інгредієнт під назвою «залупа». І не випадково, адже це слово залишило серйозний слід у великій історичній спадщині братнього народу: таке прозвище мав князь Іван Пєтровіч Охлябінін, русскій ваєнний і гасударствєнний дєятєль. Це слово є невід’ємною частиною філософської тамтешньої думки: «ти єщьо мал і глуп і нє відал бальшіх залуп». Ну і звісно поезія і література братнього народу без застосування цього слова не змогла б злетіти високим штілєм вище абсолютного нуля.

 

Академічні словники української мови та українська Вікіпедія здали це спільне для братніх народів слово окупантам. А тому особливо цнотливим особам розтлумачити значення цього слова та метод отримання делікатесу під назвою «абрєзкі» можна було б з допомогою синонімів. Але цей текст про те, що специфічні кулінарні вподобання має кожна нація: є любителі жаб’ячих лапок, картоплі, чаю, хробаків, змій, макаронів і т. д. і т. п. І  це смаковий вибір тієї чи іншої нації. І вислови «жабоїди», «макаронники», «салоїди» не є образливими.

 

Нас, українців, декілька століть намагалися перетворити в залупоїдів, але, за деякими винятками, не вийшло. Бо сало смакує краще. Бо краще бути салоїдами.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Back to top