A+ A A-

Прокинутись не пізно...

А. Ю. Мокренко, Народний артист СРСР, професор, Лауреат Національної премії ім. Т.Г. Шевченка, Лауреат Державної премії Грузії

В ейфорії здобутої незалежності допущено не мало помилок, в тому числі – і передчасну ліквідацію Всеукраїнського Товариства української мови ім. Т.Г. Шевченка, заснованого українською інтелігенцією ще до незалежності, двадцять

років тому, як один з інструментів боротьби за незалежність та національне відродження України. Скинути з себе імперське мовне уярмлення, себто зросійщення, яке зайшло надто далеко, ми вважали і важаємо основою оздоровлення українського духу у боротьбі за власну державу. Реальність за два десятиліття її будівництва довела, що у постійних зіткненнях за владу наша держава виявилася неспроможною принципово вивершувати мовне питання, хоча й проголосила мову державною конституційно. Ентузіазм перших років незалежності швидко згас, і лишилося наше державне тло незагороджене й незахищене, топтане чужими ногами та технікою вздовж і впоперек, за імперською інерцією, і далі заростаючи бур’янами недержавності.

А держава наша, як писав Д.Павличко, як була, так і лишається розіп’ятою на хресті, хоча й ще жива… Не тотальна українізація національних меншин, а обов’язкове знання державної мови кожним громадянином, як це ведеться у світі, і суворе виконання законів щодо користу¬вання нею. До нас були подібні прецеденти і в Італії, і у Франції, і у Чехії, і у Польщі, і у Фінляндії, і у Малайзії, і у Їзраілі… Здобули народи свою державну мову, а нам ще боротися за неї в ім’я міцності та єдності держави. Влада поки що великою мірою за різними клопотами цю справу ігнорує, заохочуючи цим русифікаторів як відвертої «п’ятої колони», так і манкуртизованих малоросів не лише у ЗМІ, а й у державних органах.

Ситуація змушує конструктивно подумати про відновлення Товариства української (уже й державної) мови у всеукраїнському масштабі. До речі, деякі місцеві осередки й не самоліквідовувалися з тої двадцятилітньої давності. Зокрема, вистачило мудрості та далекоглядності такому осередку і в Донецьку, і в Київському університеті, у м.Ніжині, і в деяких інших, які й донині здійснюють свою діяльність. Чужомовна окупація триває, і українське суспільство мусить подбати про своє духовне здоров’я та єдність, вибивши мовну карту з рук непатріотичних політиків старої імперської, антиукраїнської орієнтації. Народ є, допоки живе його мова – це вердикт Історії.

17 лютого 2009

(С) Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка.
т. 25. – Донецьк: Український культурологічний центр,
Східний видавничий дім. – 2009.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Back to top