A+ A A-
  • Категорія: Історія
  • Перегляди: 4249

Скандинавщина в давній Руси. Розділ 1

В Історичній бібліотеці України знаходиться видана 1887 року в друкарні Товариства імені Шевченка праця мовознавця, етнографа, історика і педагога Омеляна Партицького „Скандинавщина в давній Руси”. „Слово і діло” в матеріалі під назвою „Русь і українці” в скороченому виді подало огляд цієї праці зроблений професором К.М.Тищенком у статті „Скандинавщина в давній Руси”: погляд із сучасності”. Тепер ми маємо можливість ознайомити читачів безпосередньо з текстом праці Омеляна Партицького „Скандинавщина в давній Руси ”. З огляду на досить великий об’єм цієї праці подаватися вона буде по розділах. Українську мову Галичини 19-го століття до сучасної літературної української мови наблизив Володимир Богайчук.

Скандинавщина в давній Руси.

В „Новім Проломі” помістив п. Ф.И.Свистун дослідження під титулом „Спор о Варяго-Руссах”, ніби у відповідь на деякі уваги в моїй торішній  полеміці з о. Петрушевичем. Розходиться головно про те, чи Русси, котрі зразу запанували в Новгороді, а відтак зайняли Київ і інші частини нашого краю, були племенем скандинавським чи слов’янським. Рішення цього питання немалої ваги і для нашої народности. Не раз доводилося  нам читати або чути: „Над Невою і Волгою, над Дніпром і Дністром, всюди називають себе люди „руськими” – значить, всюди живе нарід один і той самий”. Інакше ж піде мова, коли назва Русь виявиться неслов’янською, повсталою не в народі, а лише штучно накиненою з гори в цілях державних. В такому випадку „Русь” означати може, як і справді означала, різні племена і різні народи, які лише входили в склад держави. Питання народності самою назвою не дасться тоді порішити.

I. Рурик, Аскольд, Дир. - Що значить назва Варяги?

Зачну від того, на чім п. Свистун закінчив свою розправу – від літопису Нестора; він для пізнання первопочинів руської історії головне і найбільш достовірне джерело. Нестор жив у києво-печерськім монастирі, в тому осередку давньої руської просвіти і науки; в монастир заходили часто князі на учені розмови з ченцями, туди  приходили зі всіх сторін Русі люди: учені, вельможі, воєводи, купці, старці — було у кого дознатись про старину  рідної землі. Сам Нестор повідає, що не одно з руської історії розказав йому 90-літній старець, воєвода Ян (Боян), що сам на своїм віку багато прожив і бачив, а походив зі світлого роду, котрий брав участь в справах державних і займався вже здавна письменством (отець Бояна, Вишата, був воєводою, а дід, Остромир, посадником новгородським). Крім того знав Нестор грецьких літописців і доступна йому була бібліотека, котру Ярослав Мудрий заснував при церкві св. Софії в Києві. „І бі Ярослав любя черноризьці, і книгам прилежа і почитая є часто в нощі і в дні; і собра письці многи і прекладаше от Грек на словіньскоє письмо; насія книжними словеси сердца вірних людей, а ми пожинаєм, ученьє приємлюще книжноє...”

Простір часу між заснуванням руської держави в Києві (р. 882) і вступом Нестора в монастир (близько року 1073) не виносив і 200 літ, не обійняв навіть цілих п’ять поколінь князів, – чи ж можливо, щоб в традиції Русинів затерлися так скоро всякі сліди про родовід перших князів і бояр? Ще в часи Ярослава, отже безпосередньо перед Нестором, були часті зношення між нашими Руссами і Скандинавцями; на дворі Ярослава Мудрого проживали многії скандинавські королі, як Гакун, Симеон син Африкана, Еймунд з Упляндії, Гаральд з Норвегії; за Нестора жило без числа людей, що захожих Скандинавців бачили на власні очі, а навіть вразі з ними воювали на бойовищах, - отже годі казати, що Нестор не мав доброго поняття о Скандинавцях і тому хибно представив початки руської історії.

Розгляньмось ближче.

Нестор, згідно з дослідами   нинішньої науки, каже, що вже перед приходом Рурика панували Скандинавці в землі Новгородській і в суміжних фінських землях, добираючи данину від покорених народів.  Близько р. 859 заворушились Новгородці і Фінни супротив тих Скандинавців, прогнали їх від себе і „почаша самі в собі володіти”. Та не було довго того панування. „Воста род на род – пише Нестор – биша в них усобиці і воєвати почаша самі на ся". От і урадили вони пошукати собі князя, котрий би „володів нами і судив по праву”. Посольство удалось за Балтійське море до племені, що звалось Русь. „Ідоша за море к Русі сице бо ся зваху ті Варязі, яко се друзії зовуться Свиє, друзії же Нурмане   (Норвежці), Англяне, друзії Готе."

Несторові Свиє – то Шведи, звані в латинських хроніках Sueones. Самі вони називали себе Svіаг або Svithiod (thiod = нарід), а свій край Svealand або Sviariki (riki = нім. Reich, держава).

Один з давніших літописців франконських згадує  про  скандинавське плем’я Руссів, що мешкає у Швеції. В Annales Prudentii Trecensis сказано під р. 839, що до цісаря грецького Теофіла прибули посли, qui se, id est gentem suam, Rhos voeari dicebant, вони привезли листа від „короля свого Хакана і старались про встановлення приязні з Греками. Теофіл відіслав послів на їх просьби до Франконського імператора Людовика Побож­ного, котрий по довших допитах розві­дався, що вони суть „gentis Sueonum”.

Посли з племені „Rhos” говорили також, що дорога, котрою прибули до Царгороду, лежить „inter barbaras et nimiae feritatis gentes immanissimas”; вони бо­ялися тою дорогою (через Київ і Новгород) вертати назад до Швеції і тому просили Людовика, щоб дозволив їм через край Франків повернутися до дому. (Згаданий король Хакан не є ніхто інший, як Гакун – улюблена назва численних скандинавських королів; в скандинавській мові слово ha + kun означає „високого роду”).

Треба ж знати, що частина Швеції справді звалася Русею, особливо частина на упляндськім побережжі. I.Grimm (Geschichte der deutschen Sprache, 520) повідає: „Die Finnen nennen einen Schveden noch den heutigen Tag Ruots-alainen, das Land Schveden heisst finnisch Ruotsi”. Тай Миклосич в своїм Словарі згадує про шведську Русь: „finnisch Ruotsi = Schveden, ursprünglich vielleicht der Name eines schwedischen Stammes, mit welchem die Finnen besonders in Berührung kamen”.

П. Свистун хотів би назву Русь зробити слов’янською і тому коментує за­писку в Annales Prudentii за допомогою мовної штучки. У нього Sueones то якісь Soavi, а хто Soavi – не знати, здається що Slavi! Ну, такими філологічними забавочками можна все вивести, чого собі забажаємо.

Але хто ж були ті Варяги-Русь у Нестора?  Він їх вичисляє окремо від Шведів, значить шукати їх треба деінде. Мимохіть насувається питання, для чого Нестор поміж племенами скандинавськими не вичисляє Даньців (Дуньчиків)? В 9-ім і в пізніших віках Даньці з-поміж Варягів найбільше прославились своїми воєнними походами, займаючи Англію, північну частину Фран­ції, Німеччини,  воюючи на Поморю, в Фінляндії, Курляндії, Естонії і т. д. Виходило б з Нестора, що його Русь не що інше, лише Дуньчики, що отже в Данії шукати б треба перших Руссів, володарів нашої землі. Догадку ту сильно піддержує один з лучших хроністів давніх Дитмар котрий київських Руссів, називає Даньцями: velokes Dani.

За Нестором сказали Словіни (Нов­городці), Кривичі і Чуді до заморських Варяго-Руссів: „Вся земля наша велика і обільна, а наряда в ній нема, да підіть княжити і володіти нами”. І вибра­лися три брата зродом своїм, „пояша по собі всю Русь”, і прийшли. Старший Рурик осів в Новгороді, другий Синеус в Білому Озері посеред фінськогоплемені, а третій Трувор в Ізборську неда­леко Пскова. По двох роках вмерли Си­неус і Трувор, і вже Рурик запану­вав сам над Словенами і Фіннами. З літопису видно, що Варяго-Руссів найшло до Новгорода і до інших міст дуже багато: „люди Новугородці  суть от рода варяжська, преже биша Словіни; і по іним городам суть находьници Варязи”. Знаменитішим своїм мужам став Рурик роздавати важливіші міста, як Полоцьк, Ростів, Біло Озеро, Муро­ма – а двох мужів,  Аскольда і Дира, враз з їх родом, послав на Царгород. По дорозі, пливучи Дніпром, за­мітили Аскольд і Дир якийсь „градок” на горі – був се Київ.  Вони тут поселились і стали панувати над Україною.

З наведеного уступу знайомимося з іменами перших наших Руссів: Рурик, Синеус, Трувор, Аскольд і Дир.

Назва Рурик не є слов’янська; її не можна виводити від слів,  як „рура” або „рурка” – раз, що насмішливі сло­ва не надаються для княжої назви, а відтак тому, що вони перейняті з німецької мови і Русинами не уживаються (замість „рура” говориться правильно: труба, труб­ка, дутка). Про етимологічність виводу на­зви Рурик від „рурки” навіть мови не може бути.

Роздивімося в мові скандинавській. Руриків, особливо в Данії, було більше, і всі вони були з роду королівського. Їх імена, у різних місцевостях і наріччях, пи­сались і вимовлялись різно: Rorik, Hrorik, Hródrik, або в найстаршій вимові Hródhrikr. Остання назва зложена з двох скандинавських слів: hrodrh (слава) і rikr (могутній, багатий). Таке  значення надавалося добре для імені князя.

Якщо вже сама назва Рурика вказує на данське походження, то тим більше ще вказує вимова того слова. В мові дуньскій (Tode, Dänische Grammatik; Шайноха, Lechicki poczatek Polski, 234) вимовляється о часто як у, подібно як в мові англо-норманській, котра знаходилася, довгий час під впливом данської вимови*.

*) В Dietrich-а граматиці скандинавської мови (ст. XLVIII-XLIX) сказано: „o meist aus u entstanden; ó, gewöhnlich das alte auch im Fränkischen vorhandene, ist im althochdentsch uo, im hentigen Deutsch zu langem u geworden”.

Пізніше, при обговоренні договорів Олега і Ігоря з Греками, викажу, що в заміщених там скандинавських словах кожне акцентоване (довге) о виразив писець після дуньської вимови через у. Це буде і причина, для чого дуньський Rórik називався у нас Руриком (наші пред­ки вимовляли скандинавські слова після вимови пануючих Руссів).

Про одного Hrorik-а згадує і п. Сви­стун в своєму дослідженні. Опираючись на „Encyklopedyi Orgelbranda” (пишне джерело історичне!) він так пише: „Когда в Даніі пред 645 годом вспихнула мєждоусобіца мєжду Іварем і єго двоюродним братом Гроріком, дочь послєдного послє умєрщвлєнія отца іскала прибєжища разом з сином своім Гаральдом у кня­зя Русі Радбярта."

Той „Русин” Радбярт, видно, заімпонував моєму противникові, тільки ж знову клопіт, де би Русь Радбярта відшукати. П. Свистун догадується, що то буде острівець Ругія і що головно з відти похо­дити мусять Русси, котрі панували в нашій землі.

Поки що, Радбярта я не назву Слов’янином. Саме ім’я є скандинавське, зложене з двох слів: rad (рада) і biart (світлий); перше слово (rad) перейняте Слов’янами з мов германських, дру­ге (biart) є виключною власністю мови скандинавської.

Варшавського книгаря Оргельбранда здається хтось „надув”, представляючи історію Русина Радбярта інакше, як го­вориться в добрих джерелах. Івар не був королем дуньським, лише шведським, і був тестем дуньського короля Грорика, з котрим одружив доньку свою Авду; по смерті Грорика віддалася Авда за Радбярта. Син Радбярта, Рандвер, був королем в Успалі і в західній Готляндії. Русь Радбярта після тої реляції не могла б бути іншою, як лише Русь шведська (прибережна частина Швеції, звана „Ruotsi”).

Про Рорика з 9-го століття згадується кілька разів у давніх хроніках. Він був братом Геріольда, короля данського, і займався морським розбишацтвом, особливо ж нападами на північні краї франконської держави. Щоб звільнитися від безперервних розбоїв морського опришка, віддав йому Людовик Побожний край Фризію в посідання. Якийсь час поводився Рорик чемно, але годі йому було змінити свою варяжу природу. Рорик став далі непокоїти Франконію, – його року 850 вигнали з краю. В Данії зібрав він нові війська і знову прийшов у посідання Фризії. Року 855 його в другий раз вигнали. Рорик тепер прийняв віру християнську, але не облишив нападів на християнські землі. Близько року 862 писав до нього архиєпископ ремський: „ Ти, брате, охрестився, але накладаєш з поганцями, явно і потайки, проти християн. Царства небесного само хрещення тобі не приспорить”. (Гл. Dahlmann, Geschichte von Dänemark, І., стор. 43-49).

В тім же часі року 862, запанував, за Нестором, якийсь Рурик у нашім Новгороді. Чи ж це не той самий Рорик дуньський? Коли не помиляюся, то Kruse в Chronikon Nortmannorum перший висловив здогад, що Рорик і Рурик буде одна і та сама особа. Вже сам факт, що Варяго-Русси признали Рурика своїм князем у Новгороді, є для такої догадки важливим, бо за скандинавським правом лише члени королівської родини могли сідати на престол (Аскольда і Дира, котрі володіли в Києві, Олег убив підступом як князів-самозванців). Та й другий факт, що у Києві вже року 866, отже чотири роки по приходу Варягів, стала розширятися християнська віра, що там був уже єпископ і священик, промовляє за походження наших Руссів з Данії або Фризії. Новгородський Рурик міг повернути назад до поганської віри своїх предків, однак в його дружині мусили знаходитися інші, що визнавали непохитно християнство, лише вже після обряду грецького*.

*) Грецькі писателі, між ними і Константин Багрянородний, повідають, що Аскольд і Дир по нещасливій своїй виправі на Грецію послали послів до цісаря Михаіла ІІІ з просьбою, щоб прислав їм якогось християнського учителя, що цісар і вчинив. Патріарх тодішній Фотій у листі до всіх східних патріархів приписує собі заслугу навернення Русі в християнство і згадує про єпископа, котрого послав у Русь (Гл. Dr. Jul. Pelesz, Geschichte der Union).

Симеон Магистер (близько р. 1140) пише про наших Руссів, що вони інакше зовуться Δρομϊται і походять έχ γένους των Φράγχων. Свідоцтво те для мене не малої ваги, бо Фризія, в котрій раніше панував Рурик зі своїми дуньчиками, зачислялася істинно до складу франконьської держави.

Вислів Δρομϊαι (бігуни) пригадує замітку Дитмара про „швидких Дуньчиків” (veloces Dani), котрі за його часів мешкали в Києві. В скандинавській історії згадуються часом імена королів з придатком „швидкий”: Рорик Швидкий, Финлейф Швидкий – був то улюблений придомок деяких людей висшого роду. Головно ж Дуньчики надавали собі назву людей швидких, з відти в джерелах давніх читаємо часто: veloces Dani, velocissimi Danorum і т.д. Таким чином мешкаючи в нашій Русі Δρομϊται έχ γένους των Φράγχων будуть потомками тих Дуньчиків, що під проводом Рорика Швидкого довший час перебували у Франконії, а відтак перенеслися в слов’янську землю, до Новгорода, до Києва та інших наших міст.

За Kruse Chronikon Nortmannorum розрізнялися два роди Дуньчиків: duo genera Danorum, albi et nigri. Ці (albi) Дуньчики мимохіть пригадуються, коли мова йде про Білу Русь. Колишні жителі Білорусі звалися Кривичами, а знаємо з Нестора, що Кривичі належали до посольства, котре разом зі Словенами і Чудами спровадило з поза моря Варяго-Руссів Рурика, Синеуса і Трувора. „Білоруси” в первісному розумінні могли означати те саме, що білі Дуньчики.

Згадка Магистра про те, що Русси нашого краю були έχ γένους των Φράγχων, дає нам ключ до розуміння одного для нас дуже важливого питання. Франки в письмовій мові Нестора звуться Фрягами; в народній мові, де неслов’янського звука ф не було, назва Фряги звичайно замінитися мусила на повноголосну форму Варяги. А що наші предки пізнали Рурика і його дружину як Фрягів (Франків), то нічого дивного, що назва Варяг стала з часом загальною для означення всіх скандинавських племен, де вони лише знаходилися в Європі. Поява ця навіть зовсім природна і находить аналогію в інших краях. Коли Нормани здобули південну Італію, їх там не називали інакше, як лише Галлами, бо головно походили вони з Нормандії, котра становила складову частину колишньої Галлії. Письменники італійські, пізнавши раз в Норманах Галлів, стали відтак і усіх інших Скандинавців називати тим іменем.

П. Свистун навіть слово Варяг вважає слов’янським і так пише: „Слово Варяг єсть чисто славянскоє. Оно проісходіт от варяті (сторожити, huten, bewahren); у польскіх флєсаков, по словарю Лінде, варуга означаєт стражу на суднє, варунок гарнізон крепості. Варягі за тєм означали тоже , що нинєшніє гвардєйци”.

Я вже не раз замічав, що п.Свистун при поясненні слів, котрі хоче мати руськими, покликується виключно на словники польські. Та якби ще наведені слова були направду польські, а то ніби нароком повибирає п. Свистун такі, що перейняті з мови німецької, і ну ж на тих німецьких словах будувати теорії слов’янські!

Відомий мовознавець Миклосич, обговорюючи слова, утворені з кореня вар так пише: „Der Stamm var ist germanisch: gotisch vars behutsam, vardja Wärter, althochdeutsch wara Acht, Aufmerksamkeit. Es ist das verbreitetste deutsche Wort”. В скандинавській мові є слова: varhugi, vara (bevahren, hüten), verja (wehren, vertheidigen) і т. д.

Спитав би я ще чи слово flisak є також слов’янське, чи може перейняте з германської? Легко собі представити, яка то розмова у тих на половину онімечених  flisak-ів!

----------------------

Про Руссів Аскольда і Дира знаємо мало; тільки від грецьких письменників довідуємося, що вони по нещасливій виправі на Царгород прийняли християнську віру обряду східного. Так виправа сама, як і прийняття християнської віри припадають на рік 866; зміна віри відбулася без довших попередніх приготувань, що є тільки підтвердженням висловленої здогадки, що Аскольд і Дир ще давніше, за приміром Рурика, визнали християнство обряду латинського. Після сполучення з грецькою церквою обидва князя в подальшому припинили походи на Царгород.

Панування Аскольда і Дира було мирне, не так, як панування Рурика, що ламав права Новгородців і убивав старшин слов’янських. В никоновському списку Нестерового літопису сказано, що в два роки по приході Рурика зворушилися проти нього Новгородці, кажучи: не бути нам рабами і не страждати далі від Рурика і його роду „многа зла всячиска”. Тоді Рурик убив Вадима Хороброго а заразом і інших багатьох Новгородців, Вадима радників. Багато новгородських жителів утекло від Рурика у державу Аскольда і Дира. Прив’язаність Киян до обох цих князів заявилася „плачем великим” за їх поверненням з царгородської виправи.

Аскольд і Дир звільнили київську землю з під кормиги Козар і здійснювали походи аж по саму Волгу. В одній з тих виправ мав загинути син Аскольда.

Арабський письменник Массуди, сучасник Вел. князя Олега, згадує за короля Дира, до котрого заходили магометанські купці, називає його найславнішим з помежи слов’янських королів і каже,  що Дир має під собою великі міста, численні війська і поля добре управлені. Більовський (в праці „Wstęp krytyczny do dziejów Polski, 184”) догадується, що Массуди мав на думці київського князя Дира.

Мовно назви Аскольд і Дир вдається добре вивести з мови скандинавської. Аскольд відповідає скандинавській назві Askvald і повстає з двох слів: ask (у поетів „корабель”) і valid (володар). Таке значення відповідає навіть початковому заняттю цього князя, бо ж знаємо, що він відділившись від Рурика здійснив з двомастами кораблів свою виправу на Царгород. (Замість Askvald писали скандинавською Höskuld, рівно як в руській писалось також Осколд).

Дир вживалося в Скандинавії дуже часто як ім’я власне. В словниках скандинавської мови таке тлумачення цього слова: dýr = theuer, tüchtig; dýrd = Herrlicnkeit, Ruhm.

Синеуса і Трувора називає Нестор братами Рурика, не подаючи ближчих звісток про їх життя і панування. Здається, що ні в записках монастирських ні в традиції князів не збереглися ніякі дати з життя тих двох братів.

Дуньська історія згадує лише про одного брата Рурика, Геріольда. По моїй гадці Синеус і Трувор стояли до Рурика в тому відношенні, що Аскольд і Дир, значить були заслуженими боярами, котрих – як вже було в звичаї Руриковичів – наділено значнішими містами.

В переказах Слов’ян часто виступають три брати як родоначальники. І так у Чехів і Поляків довго жила традиція про трьох братів Леха, Чеха і Руса; вони зразу мешкали „in antique Croatia” (на північ від наших Карпат), однак мусили із спільної отчини відійти в теперішні свої осідища. Новіші дослідження доказують, що назви Чех, Лех і Рус не суть слов’янські і означали не трьох братів, але три окремі войовничі дружини скандинавські, котрі підкореним народам слов’янським накинули свої назви.

У Хорватів (Кроатів) живе в устах народу традиція, що колись-то в Крапині (п’ять миль від Загребу) володіли разом три брати Чех, Лех і Мех. Було то ще тоді , як Хорвація належала до Римлян. Народ терпів страшні кривди, всі три брата мусили тікати за Дунай. Від Чеха пішла земля чеська, від Леха земля ляцька, від Меха московська. Сестра тих братів звалася Вилина*).

*) Обширніше про ту легенду говориться в ділі „Poviest Hrvatska po vrelih napisao Tade Smiciklas u Zagrebu 1882” стор. 90.

Згадка про Римлян, перед котрими утікали ті три брата, нагадує слова Нестора: „Волохом нашедшим на Словіни на дунайския, сідшем в них і насилящим ім, Словіни же ові пришедше сідоша на Віслі і прозвашася Ляхове; також і ті Словіни пришедше і сідоша по Дніпру…”.

Легенда хорватська сходиться, що до імен трьох братів з легендою чесько-польською, тільки ж назва Русь заступлена Мехом, котрий мав бути родоначальником чи там князем Москалів. Мовно назва Мех не відстоїть далеко від назви Месех або Мосох, котрий після неясної традиції уважався первородцем народу россійського. В давній книжці „Ядро россійской исторіи” з р. 1764 князь Хилков писав так: „Мосох або Месех був патріархом і первородцем народів московських і інших. Русскі народи перше не називалися „руськими”, але від первородця свого – Мосхи, Месохи. Слово Месох по жидівськи толкується дериграб, розширювач меж, що і на самім ділі сталося”.

Чи був коли окремий народ Москів і чи на правду заходив зв'язок між Москами і жидами („мошками”), рішити годі. В давніших латиномовних пам’ятках говорилося часто про нарід Moschi або Mosci; від кореня того слова „Моск” утворилось зовсім правильно наше Москаль і назва Москва.

Нестор наводить ще легенду про трьох братів у Києві: Кия, Щека і Хорива; сестра їх звалася Либідь. Кий жив на горі, де був узвіз Боричів, Щек на горі, що звалася Щековиця, Хорив на горі, що звалася Хоревиця. Город заложили вони на ім’я найстаршого брата. Довкіл Києва був ліс і великий бір – там вони ловили собі дикого звіра. Найстарший Кий „не був“ перевізником, як з видимим гнівом висловлюється Нестор, а був князем і ходив в Царгород до цісаря, де був дуже ласкаво прийнятий. Вертаючи з Царгороду до дому, поставив Кий  над Дунаєм місто Києвець, в котрім навіть хотів осісти зі своїм родом, але „не даша єму близь живущі”. Кий мусів вертати додому, у свій Київ, і тут „сконча живот свій”.

В тій легенді впадає в очі назва Щек, утворена якнайправильніше від скандинавського skoegh = вигнанець з краю. Такі вигнанці ішли звичайно у світ, опришкуючи та роздобуваючи собі лучшої долі, або ішли в ліси, криючись перед людським оком (і Нестор каже: „бяше около града Києва ліс і бор велик”). Думаю, що вислів Щек буде те ж саме, що в інших легендах Чех, о котрім говорить чеське подання, що був „вигнаний зі старої Хорвації”. Очевидно є також зв'язок між тою Хорвацією і назвою Щекового брата, Хорив. Додаймо ж іще, що Кий виправився до Царгороду і що з честею був прийнятий цісарем, і признати мусимо скандинавський початок у цій руській легенді.

Є ще одна стародавня легенда про поселення нинішніх Хорватів (Кроатів) за Дунаєм. За Константином Багрянородним теперішні Хорвати задунайські вийшли з краю на північ від Карпат і то під проводом п’ятьох братів: Κλουχάς, Λόβελος, Κοσέντζης, Μουχλό, Χρώβατος, і двох сестер: Τοΰγα і Βοΰγα. І в тім поданні є дещо спільного з попередніми. „Хроват” нагадує київського Хорива, Мухло знаного вже Меха, родоначальника Москалів; інші назви нагадують нашу Галичину: Βοΰγα ріку Буг, Τοΰγα нашу Тухлю або Дуклю (обидві назви мають бути румунського походження і означали шлях – порівн. латинське duco, ducere – що провадив на Угорщину), Κοσέντζης наш давній Сатеч (Санч). Здається, що в неяснім сім поданні означені місця, з котрих вийшли Хорвати, поселені опісля в задунайських сторонах.

Навів я ті різнорідні легенди слов’янські то про трьох то про п’ятьох братів, щоб оправдати Несторову легенду про сумнівних братів Рурика. Воно і справді дивне диво: про Рурика, Аскольда, Дира, про Кия, Щека, Хорива, подає Нестор бодай деякі дати, лише про братів першого князя, начальника пануючої династії, не знає донести нічого. Стою при тім, що Синеус і Трувор були не з родини Рурика, а лише знаменитими боярами в його дружині і що вже до них віднести треба слова літопису: „Рурик раздая мужем своїм гради: овому Полтеск, овому Ростов, другому Біло Озеро”.

Назва Синеус з дивакуватим своїм закінченням не дається вивести з мови слов’янської („князь з синіми вусами” – правдива безмисль!) – я вивожу те ім’я від скандинавського sinni, що означувало „товариш дороги” (Gefährte, Reisegefährte). Прибувши з Руриком з-за моря Синеус був справді товаришем Рурика, і мабуть товаришував з ним і давніше в частих нападах на землі франконьські. За вірну службу наділив його князь землею чудською.

До скандинавської мови належить також слово Трувор. Миклосич порівнює зі скандинавською назвою Thrówardh – зовсім слушно, бо акцентоване (довге) о слів скандинавських вимовлялося на  Русі як у. Мовно Thrówardh означало „сторож Перуна”. Як видно з договорів Ігоря і Святослава з Греками, бог Перун за перших Руроковичів становив головний предмет вірування Руссів.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Back to top