A+ A A-
  • Категорія: Історія
  • Перегляди: 3506

Скандинавщина в давній Руси. Розділ 10

"Слово і діло" продовжує знайомити відвідувачів з працею Омеляна Партицького "Скандинавщина в давній Руси". Пропонуємо Вашій увазі 10 розділ.

Х. „Правда Руска” 

Де б не осіли Норманці, всюди по свідоцтву історії організовують вони державу на свій лад, закладають міста, надають устави, регулюють відносини свої до людності краєвої. Такими були Рольо в Нормандії, Гвіскард і Гунфред в Італії, Канут Великий і Вільгельм в Англії. І не випадково перші Руриковичі головно займалися також заведенням нових прав в землях здобутих. Нестор такі подає вісті:

 

1) Перед приходом Рурика не було ладу між новгородськими Словенами і іншими племенами: „не бі в них правди і вста род на род”. По довших суперечках вирішили спорячі сторони пошукати собі князя, „іже би володіл і суділ по праву” – і прикликали до себе Варяга Рурика.

Годі припустити, щоби право, за котрим судив Рурик, було в Новгороді слов’янське, а в чудських землях фінське; Норманці таких уступок захопленим народам ніколи не чинили. Доля Вадима, убитого Руриком, вказує на те, що слов’янські права потоптано ногами.

 

2) Спадкоємцем Рурика був Олег. В договорі з Греками посли Олега часто посилаються на „закон руский”. Імена послів самі скандинавські, окрім того посли зовуть себе „от рода рускаго”; очевидно скандинавським був і той їх „закон”.

 

3) По смерті Олега його спадкоємцем став Ігор. В договорі з Греками знову згадується про „устав і закон руский”, хоч посли Ігореві, що судилися за тим законом, все ще носять назви скандинавські.*)

*) Права за часів Ігоря були в дечім легші, як за його попередника. Так н. пр. в договорі Олега визначено за крадіж потрійну ціну вартості; за договором Ігоря платилося подвійну ціну вкраденої речі. Догадуватися можна, що кожний новий князь робив зміни в законах на користь своїх підданих.

 

4) По Олегові панувала Ольга. Підкоривши Деревлян вона, по свідоцтву Нестора, обходила з сином і з дружиною ново підкорений край „уставляючи устави і уроки”. Які ж могли бути ті устави? Деревляни мали перед тим свої, слов’янських князів – нові устави були вже інші, скандинавські.

 

5) Святослав, син Ігоря, мало дбав про Русь, був більше князем болгарським як руским. Правами якими-небудь він мало цікавився, лишаючи те діло своїй матері Ользі. Слова літопису „Влодимер живяше по устроєнію отьню” о стільки відноситися можуть до Святослава, о скільки Ольга впливала на устрій держави від імені свого сина.

 

6) З Володимиром Великим право скандинавське підлягло більшій реформі. Нестор каже: „бі Володимер любя дружину, с німі думая о строі земельнім і о уставі земельнім”. Часто змінювано права за миттєвої потреби. Прийнявши віру християнську Володимир скасував кару смерті, однак коли розбої стали ширитися на Русі, він назад запровадив кару смерті: „нача казніті разбойніки”.

 

7) Наслідник Володимира, Ярослав Мудрий, з вдячності до Новгородців дає їм „Правду Руску” – очевидно не ту „Правду”, за котрою судив колись Рурик, але права зреформовані на користь новгородських Слов’ян. З дрібними змінами Ярославова „Правда” заведена була і в інших князівствах руских.

 

_____________________

Не знаю, чи займався коли Іловайський детальним розбором „Правди Рускої”, її правничих положень і правничої термінології. В його розправі не находжу ні найменшої згадки про правничі звичаї і стосунки давньої Руси; дивує це тим більше, що в договорах і в „Правді Рускій” міститься багатий, живий матеріал для кожного історика, містяться достовірні і автентичні дати, котрих не годилось би лишати на боці.

 

Візьмімо н. пр. той уступ з договору Ігоря (945 р.), де Русси за законом своїм присягають додержати умови: „Некрещеная Русь полагають щіти своя і мечі свої нагі, обручі свої і прочая оружжя, да кленуться о всем, яже суть написана на хартіі сей … Аще кто приступить се, єже писано, будєть достоін своім оружьєм умреті і да будєть клят от Бога і от Перуна”.

 

Про обручі (перстені), на котрі присягали Русси, говорив я вже на іншім місці. Звичай то чисто норманський, не маючий нічого спільного зі Слов’янами. В Скандинавії той, хто присягав, дотикався перстеня умоченого в кров посвяченого вола.

 

Звичай присягати на Перуна перейнятий також безперечно від германських племен (слов’яни присягали б на свого Хорса-Дажбога). В Данії і Германії клялися на Перуна і найвищого бога Одина; відома в латинськім толкуванні формула дунської присяги: juro per deos meos potentes Thor (Перун) et Othan.

 

З давніх-давен присягали Скандинавці на своїй зброї. В Едді згадуються присяги на вістро меча „at maekis egg”, у Лонгобардів була зброя посвячена „arma sacrata”. Меч вважався святим, на нім рунами вирізане було ім’я бога – хто не додержав присяги, на такім мстився той бог.

 

Як бачимо, цілий обряд присяги, доконаний послами Ігоря „по закону русскому”, у всіх подробицях чисто скандинавський.

 

-----------------------------

Правда Руска розрізняє два головні степені людей свобідних; до першого зачислялися мужі або бояри, другу степінь становили: Русин, Словенин, купець, гридь, боярський тивун, мечник і ізгой. Відстань між обома степенями був дуже значний; за вбивство мужа платилося кари 80 гривень, за іншого свобідного чоловіка 40 гривень.

 

У германських народів находимо таку ж класифікацію людей свобідних, означену латинськими термінами: nobilis і liber. Nobiles (шляхта) становили дружину князя, справували висші уряди державні, двірські і військові, брали участь у важливих нарадах – зовсім як наші бояри. За голову такого nobilis поставлялися кари різні, як після краю; звичайно платилося два, а навіть три рази більше, як за голову іншого свобідного чоловіка (liberі).

 

Назва муж в значенні боярин є тільки правильним перетолкованням скандинавського karl, котре не лише означало мужа жени, але також (як в Данії) королівського дворянина. В договорі Олега зовуть себе посли рускі ще давньою назвою „карли”.

 

Слово гридь виводять від скандинавського hirdh = дружина при боку князя (польське orszak); є також в скандинавській слово gridh в значенні „мир, безпека”. В Лаврентіївській літописі говориться під роком 1014, що Ярослав новгородським гридням платив річно 1000 гривень; був то рід мирової стражі (страж безпеки).

 

Тивунами або тіунами звано вищу службу двірську або боярську, завдувачів дому. Слово те у інших Слов’ян не зустрічається (польське tywun перейняте з рускої); звичайно виводять від скандинавського thiona = служити, звідти старошведське thiun = слуга. В справах свого пана були тивуни заразом і суддями.

 

Кара грошова, плачена за убивство свобідного чоловіка, виносила 40 гривень і звалася вирою; за мужа (боярина) плачено дві вири.

 

Мовно вира слово германське. Писалося різно: veri, vëri, viri; звичайно у складних словах: wirgelt, wirigelt, werigeld, wirigildus; в англо-саксонській virgeld, vergeld. Скандинавське verr означало мужа, отже vergeld = ціна мужа, ціна за вбивство мужа.

 

Так в Правді Рускій, як і в германських правах, нема ввизначеної кари за вбивство пануючого: можемо лише зі способу, в який Ольга мстилася за свого чоловіка, здогадуватися про високість кари. На рай Деревлян наложила Ольга*) тяжку дань, з котрої третя частина ішла на долю княгині; 5000 Деревлян убито підступом, а крім того багато людей пішло в „работу”, т. є. стали невільниками.

*) Нестор каже, що перед початком війни з Деревлянами висаджено Святослава, тоді ще дитину, на коня, дано йому списа в руки і він нібито розпочав війну. Покоривши Деревлян, Ольга з малим хлопчиком об’їжджала край і заводила нові порядки. Подібні звичаї зустрічаємо в германських краях. Як. Грим пише в „Deutsche Rechtsalterthümer” ст. 232: „Bei den Germanen war der Brauch, den Säugling (minderjährigen König) auf den Heerzügen mit herumzutragen”; а на стор. 237: „Erstes Geschäft des neuen Königs war, sein Reich zu umreiten, es gleichsam dadurch in förmlichen Besitz zu nehmen”.

 

За вбивство жінки визначала Правда Руска пів вири (20 гривень); відповідає то поніманню Германів, котрі керувалися відомою правничою засадою: „Die Buss (грошова кара) gegen einem Weibsbilde soll halb soviel sein, als gegen einem Mannsbilde”.

 

Округ судовий звався по староруски верв. Деякі інтерпрети виводять від верв = шнур, догадуючись, що границі давніх округів вимірювані були шнурами; інші порівнюють зі скандинавським hvarf = криївка. Думаю, що обидва пояснення надто далекі від властивого значення. Опираючись на поданій вже догадці, що Рурик прийшов до нас з краю Фризів, я звернувся до старофризької мови і знайшов у ній дійсно єдино добре тлумачення слова. Фризьке werf значило судище, місце суду (Gerichtsstätte).

 

В Правді Рускій є таке положення: „Коли злодія убито, а найдуться ноги його в подвір’ї, то за вбивство нема вини; коли ж ноги за двором, то платити за вбивство”. Право виходило з засади, що голова „туди падає, де стояли ноги”, а це власне засада, яка власне повторюється і в законах скандинавських (Grimm, D.R. 628).

 

Вира за Правдою Рускою належала князеві, у Германів частково родичам (кревним) убитого, частково пануючому. Як. Грим каже при слові Werigeld: „Da ein Theil der Busse für den Erschlagenen dem Richter oder dem Oberherrn zufiel, begreift es sich, warum werigeld auch für fiscus (державна каса) genommen wurde”.

 

----------------------------

Розгляньмося тепер, як Правда Руска розуміла образу честі і  як карала за неї. Удар батогом, чашею, рогом або тильцем меча уважався великою зневагою, рівно як висмикування кому бороди; виновник платив за зневагу 12 гривень. Коли ж хто вийняв меч і відтяв другому палець, платив лише 3 гривні.

 

Таке ж розуміння честі зустрічаємо і у Скандинавців. За правом Канута (jus castrense) удар києм, п’ястком або зброєю було найбільшою зневагою для члена королівської дружини, винуватець не смів більше являтися до двору короля.

 

Волосся, особливо ж бороди, вважалося від споконвіку як би щось святе. Звичай той, безперечно орієнтальний, розширився всюди по Європі і стрічався також у германських народів. Присяга „на бороду” вважалася дуже великою і головно була в уживанню у Фризів, котрі пишалися довгим волоссям. Багаті Скандинавці держали окремих невольниць, щоби їм плекали бороду і волосся голови.

 

-----------------------

Коли справа яка не була ясною, коли не мож доказати свідками провини, тоді за Правдою Рускою рішати мав суд божий. Такий суд був троякого рода: проба залізна, проба водна і присяга. За тодішнім віруванням виказував сам бог чиюсь вину при таких судах.

 

Проба залізна була найтяжча і допускалася в справах до півгривні золота; в справах меншої ваги уживано проби водної; в процесах о дрібну річ допускалася присяга.

 

Суди божі не є винаходом ані слов’янським ані германським; вони відомі з найдальшої старини і зустрічалися у різних формах скрізь по світу. Обидві проби, залізна і водна, були того рода, що майже ніхто не був у силі їх видержати; а ще заходила і та несправедливість, що лише звинувачений піддатися мусив тій пробі, отже не виключене було свавілля зі сторони звинувачувача.

 

Як відбувалася проба залізна, докладно не знаємо. – Правда говорить лише про залізо розжарене. У германських народів були два роди проби залізної: або треба було розжарене залізо голими руками якийсь час держати, або іти по ньому босими ногами. Хто не спалив собі руки або ноги, вважався невинним.

 

Проба водна була у Германів також двояка: гаряча і зимна. Звичайно в котлі уварено воду, щоб аж кипіла, і кидано в неї перстень або камінь. Коли звинувачений витягнув той перстень без ушкоджень тіла, уважався невинним. При пробі зимній кидано звинуваченого, добре зв’язаного шнурами, в глубінь води; коли не потопав, був свобідним від дальшої кари.

 

-------------------------

Є в Правді Рускій багато спільного з законами германськими. При доказах виступають свідки (Augenzeugen) і свідки-«послухи» (Ohrenzeugen), за деякі провини засуджувано на вигнання з краю, кари ідуть то в користь обвинувача то в касу князя, для чужинців (особливо купців) установлено правні улегшення при тяжбах і т. д. В дечім права рускі людяніші, ніж було за перших Руриковичів, далеко людяніші як права германські. Та все ж таки основа цілої Правди, її дух, погляди правничі – нагадують живо початок скандинавський.

 

На закінчення наведу ще одне місце з літописі, котре не стоїть може в безпосередньому зв’язку з Правдою Рускою, але кидає світло на один звичай на дворах перших руских князів. Нестор повідає, що коли Володимир Вел. задумав женитися з Рогнідою, донькою Рогволда*), вона йому веліла відповісти: „Не хочу роззути робичича (сина невольниці)”. В деяких сторонах Руси зберігся і донині звичай „роззування” жениха, але це не рішає ще нічого. Рогніда була родом Скандинавка, годі брати слова її в розумінні слов’янськім.

*) Рогволд був князем полоцьким і Варяг з роду (за Нестором прийшов він „із-за моря”). Іловайський заперечує прихід Руссів зі Скандинавії і саме так чинить він з Рогволдом „Не відомо, пише він, чи Рогволд був з роду князів київських, чи належав до місцевих володарів”. Нестор жив не так то пізно по хрещенню Руси, за його часів жили люди, що ще пам’ятали Володимира, що знати могли і про Рогніду і про її батька – похибка в цім місці літописі зовсім неможлива. Для чого ж Іловайський каже, що нібито рід Рогволда нам не знаний? Річ тут ясна: Якщо ще за Володимира приходили в наші землі варязькі князі і тут панували, з тим більшою певністю могли і перші князі прийти зі Скандинавії. Рогволд пішов лише по прикладу інших, сучасних і давніших князів руских.

 

Як. Грим пише в „Deutsche Rechtsalterthümer” стор. 155 так: „Черевик (сандал) мав велике значення у Германів. Жених приносив його своїй богданці, а скоро вона взувала його, уважалася вже у власті мужа. В пізніших часах жених приносив своїй княгині окрему пару черевиків; вона роззувалася, а жених назував їй принесені нові. В Скандинавії був черевик важливим обрядом символічним при адоптації. Батько справляв пир, велів зарізати трилітнього вола і зі шкіри правої ноги вола зробити черевик. Як же все було готове, батько перший взував черевик на ногу, по нім син-приймак, опісля приятелі і наслідники спадщини. Називалося то: в черевик ступити”. Забобонні дівчата старалися часто підійти свого судженого і взували черевик не на праву ногу, а на ліву; це ніби значило, що муж буде „під черевиком” жінки.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Back to top