A+ A A-
  • Категорія: Історія
  • Перегляди: 3439

Скандинавщина в давній Руси. Розділ 6.

"Слово і діло" продовжує знайомити відвідувачів з працею Омеляна Партицького "Скандинавщина в давній Руси". Пропонуємо Вашій увазі 6 розділ.

VI. Княгиня Ольга. 

Ольга була жінкою рідкісної краси. Знайомство її з Ігорем мало відбутися на поромі, коли Ігор переправлявся на другий беріг ріки. В часі переїзду замітив князь, що перевізником була якась дівчина, перебрана за хлопця. Ігор так влюбився в неї, що незабаром стала Ольга його жінкою.

 

По смерті мужа мала Ольга вже над 50 літ, а краса її все ще чарувала охочих женихів. Князь древлянський, Мал, убивши Ігоря, вирядив був у Київ посольство до Ольги з пропозицією одруження. Освідчення Мала були зовсім щирі, хоч з другої сторони викликані боязню, щоб Ольга не мстилася на Деревлянах за вбивство свого чоловіка.

12 літ пізніше охрестилась Ольга – вона мала тоді щонайменше 64 роки. За оповіданням Нестора цісар грецький Константин Багрянородний влюбився в охрещену княгиню, призвав її до своєї палати і так сказав: „Хощу тя пояти собі жені”. Ольга, хоч і люба їй була бесіда цісаря, відказалася рішучо. „Ти тепер мені хресним отцем, - сказала вона до Константина, - сам знаєш, що у християн заборонена така женитьба.” Тоді Константин засумував кажучи: „Ой хитра ти ж, Ольго, хитра! Іще вчора, будучи поганкою, обіцяла ти вийти за мене і царювати зі мною, а тепер от як обманула мене: я вже не муж тобі, а отець!”.

В характері Скандинавців замічалися головно дві властивості: відвага і хитрість; в Ольги перемагала в усім властивість остання. Навіть саме перевбирання за хлопця, в часі, коли Ігор переправлявся через ріку, не є нічим іншим, як хитрим, з гори обдуманим планом Ольги, звернути на себе увагу князя.

Про перші роки панування Ольги так повідає Нестор:

Коли Деревляни убили Ігоря, Ольга знаходилася в Києві з трилітнім сином своїм Святославом. Ольга панувала більше в імені тільки сина – головний вплив на діла держави мав Варяг з роду, воєвода Свінальд; вихованням Святослава займався інший Варяг, боярин Асмуд. Деревляни, боячись помсти Ольги, урадили між собою, оженити свого князя Мала з київською княгинею. От і вислали вони зараз 12 знаменитих мужів в лодці до Києва. Посли прибули до Ольги, кажучи: „Нас прислала сюди деревлянська земля і веліла так тобі повісти: чоловіка твого ми убили, бо був він як той вовк хижий та грабіжливий; наші ж князі добрі, під ними розжилася в гаразді земля Деревлян – будь тепер жоною нашого Мала”. І сказала тоді Ольга: „Мені до вподоби ваша бесіда, і так уже не воскресити мені Ігоря! Я хочу повітати вас завтра з великою честю перед своїми людьми, тому ідіть назад до лодки, а коли пришлю до вас рано, скажіть моїм людям: „Не хочемо їхати на конях, ані пішо йти, несіть нас у лодці до княжого терему”. Древлянські посли відійшли, а тим часом веліла Ольга викопати на своїм дворі велику і глибоку яму. На другий день люди княгині удалися до послів з просьбою, щоб прийшли до замку. Деревляни відповіли: „Не хочемо їхати на конях, ні на возах, ні йти  пішо, понесіть нас у лодці”. Люди княгині взяли лодку на плечі і понесли. Коли прибули на двір Ольги, вкинули лодку разом з послами в викопану яму. „Ну чи добра вам тепер честь?” питала Ольга у Деревлян. „Погана була смерть твого мужа, але наша ще поганіша”, відповіли посли. Ольга казала засипати послів живцем в ямі, відтак вирядила людей своїх знову в древлянську землю. „Пришліть, переказала вона, найзнаменитіших мужів до Києва, бо хочу з великою честю прийти до вашого князя, інакше не пустять мене звідси Кияни”. І прийшли до Києва нові посли деревлянські, самі найзнаменитіші мужі. Тоді Ольга веліла завести їх до бані (лазні). Затоплено в бані і Деревляни стали купатися. Та не довго було тієї купелі. На приказ Ольги запалено баню і всі посли в ній згоріли. Ольга знову послала до деревлян кажучи: „Ось вже йду до вас, приладьте багато меду на місці, де убитий мій чоловік; хочу поплакати над його гробом і створити тризну мужеві своєму”. Деревляни зраділи і навезли багато меду. Ольга справді прибула. Люди княгині усипали велику могилу над тілом Ігоря, відтак почалася тризна – ігрища в честь Ігоря, на кінець засіли всі до приладженого пиру. Коли ж Деревляни захмелилися медом, кинулася дружина Ольги на них і убила 5000 на місці. Опісля вернула Ольга до Києва і стала збирати військо супроти Деревлян.

В наведеній історії містяться численні ремінісценції скандинавські. В 9 і 10 віці багато скандинавських королів в той лиш спосіб дійшли до самовладства, що на величний бенкет запрошували других королів і їх або захмілених убивали або угощували отруєним напитком. Для приміру згадаю шведського короля Інгіяльда, котрий придумав похоронний пир в честь свого отця, а в часі пиру велів убити багато сучасних королів, не виключаючи і найближчих своїх родичів (кревних).

Приготована для Деревлян баня (лазня) не має нічого спільного зі звичаями Слов’ян. Вже про найдавніших Норманів згадується часто в історії, що вони щоденно купалися в честь своїх богів. „Де лише Нормани – пише один історик – заложили свої держави, в котрих поганські обряди змішалися пізніше з обрядами християнської релігії і християнського рицарства, всюди там стрічаємо обряд лазні. Такі купелі рицарські згадуються і в норманській Сицилії, і в Нормандії, і в Англії, а в останньому краї – в тій землі частих нападів і загарбань норманських – засновано пізніше навіть окремий орден лазничий. Із Скандинавії обряд лазні перейшов і в загарбані краї Слов’ян”.

Про численні бані перших наших Руссів, пише арабський письменник Ібн-Даста: „Зимно в краю Руссів так, що кожен викопує собі в землі яму, приставляє до неї дерев’яний дах, і переселяється до землянки з усією родиною. Взявши дещо дров і каміння, запалюють Русси вогонь і розжарюють каміння, аж стане червоне. Тоді поливають каміння водою, від чого утворюється пара так сильна, що всі роздягаються до нага. В таких мешканнях пробувають усю зиму аж до весни”.

В новгородській області, де зразу найбільше знаходилося Руссів, було і найбільше бань. Нестор записав таку легенду про новгородські лазні: „Св. апостол Андрей прийшов до устя Дніпра, а відти Дніпром дійшов до гір, де зупинився кажучи до своїх учнів: Гляньте на ці гори! На них засіяє божа благодать і стане тут город великий, і церкви тут стануть многі. І вийшовши на гори, де нині Київ, поблагословив їх, і поставив хрест, і помолився богу, а відтак пішов далі вверх Дніпром. І прийшов у землю Словен, де тепер Новгород, і бачив там людей і їх звичаї, як Словени миються і пруттям б’ють себе. Апостол чудувався дуже такому звичаю. Від Словен удався Андрій в землю Варягів, а відтак у Рим, і так там оповідав: Диво бачив я в землі Словен; бачив я дерев’яні бані, котрі там сильно напалюють, а люди роздягаються там до нага і обливаються кропом, а потім беруть молоде пруття до руки і б’ються ним самі так довго, аж ледве вилізуть живі. Тоді обливаються водою студеною і знов оживають. І так творять кожного дня, не мучені ніким, лиш самі себе мучать, і називають то купелю, а не мученням. Всі чудувалися в Римі, - додає Нестор – слухаючи того оповідання апостольського”.

Досі не вияснила історія, для чого Ольга наперед підступом старалася справити похорон Ігореві, і аж пізніше виступила з військом супроти Деревлян. Поступок той находить оправдання в стародавнім звичаї Скандинавців. Шайноха (Lech. pocz. Polski, ст. 196) так пише: „За одвічним звичаєм не міг в Данії новий король обняти панування, доки не справив урочистого похорону вмерлому своєму попереднику. Такий же обряд мав місце при кожнім новім успадкуванні у всіх без винятку державах скандинавських, він зачислявся до головних торжеств краєвих і був часто описуваний (порівн. Snorro Sturlonides Heimskringla 40, Dalin Olafs Geschichte des ReichesSchwedenI. 532)”. Ясно з того, що Ольга, перш ніж могла обняти панування і виступити з силою збройною мусіла наперед всілякими штучками отримати у Деревлян призволення на похорон свого мужа. Убивство 5000 Деревлян, закопання деревлянських послів у землю і спалення інших деревлянських послів у лазні – страшна та помста також не має нічого спільного з лагідним характером Слов’ян, а є тільки спадщиною звичаю і права скандинавського, дозволяючого криваві помсти за вбивство члена родини.

Ольга веліла своїм людям нести деревлянських послів у лодці до свого замку, ніби задля більшої почести. Звичай той нагадує знов Скандинавію, де так звані королі морські, корсари, здобувши який край відбували урочистий в’їзд свій в лодках, несених до міста. Для такого короля-опришка лодка була всім: помешканням, троном столицею. А треба знати, що і перший князь руский, Рурик, зразу був лише піратом морським – не дивно, що звичаї скандинавських моряків за впливом перших Руссів так часто зустрічаються в історії поганських князів руских.

І звичай творення тризни чисто скандинавський. То лише у нас хибно говориться, що нібито тризна означає похоронний (поминальний) пир; значення такого те слово ніколи не мало,а вже найменше на Руси. Нестор, описуючи обряд при похороні Ігоря, виразно відрізняє скандинавську тризну від слов’янського посмертного пиру. „Ольга плакалася по мужі своїм і повелі людям своїм ссути (сипати) могилу велику. І повелі тризну творити, по сім сідоша Деревляне пити”. За літописом тризну творили не Деревляне, а „ люде” Ольги; Деревляни аж „ по сім”, т. є. по закінченні тризни, засіли до меду*).

*) Мед уважався здавна напоєм слов’янським. При поминальному пирі в честь Ігоря Русси  (Ольга і її дружина) не пили меду; їх напоєм, як взагалі у Скандинавців, мусило бути „вино”, т. є. молоко кобиляче.

Тризною звалися на Руси ігрища воєнні при могилі покійника; її початку шукати треба у народів налаштованих до воєнного діла, а не у Слов’ян, що були народом мирним і, як висловлювалися самі, „не уміли меча припоясати”. Звичай тризни перенесений в Русь зі Скандинавії, де ігрища воїнські в честь покійника сполучені були з кінними здогонами в той спосіб, що позостале майно короля розвішане було вздовж дороги на різних місцях і діставалося відтак у власність тим з дружини, що найперші на коні добігали до якої мети. (За Міклосичем старослов’янське тризна = pugna, certamen.  Скандинавське thrösun буде безперечно того ж кореня; воно толкується в словниках: Streit, Tosen, Toben).

-----------------------

Про дальші діла Ольги Нестор так пише:

Зібравши багато війська виступила Ольга в похід на Деревлян. З собою взяла вона 4-літнього сина Святослава і своїх головних до радців, воєводу Свіналда і боярина Асмуда. Деревляни вийшли на супроти Руссів. Перед почином війни посаджено Святослава на коня і дано йому в руки копіє, щоби розпочав війну. Дитині ішла робота не спорно, копіє пересунене поміж кінські вуха не полетіло далеко, лише „удари в ноги коневі”. Тоді сказали Свіналд і Асмуд: „Ось вже князь почав, потягнім за ним”. Русси кинулися на Деревлян, перемогли і осадили Іскоростень – місто, де убитий був Ігор. Коростеньці добре знали, яка їх жде доля, якщо побідить Ольга, тому мужньо видержували осаду ціле літо. Ольга придумала нову хитрість. „Чого ви думаєте досидітися? переказувала вона горожа нам: всі ваші міста вже передались мені, і платять данину, і справляють ниви свої, а ви хочете хіба померти голодом?! Я вже мстилася за смерть мужа раз, другий і третій, тепер бажаю мира з вами і дань лиш невеличку: від кожного двору по три голуби і три горобці”. Деревляни повірили княгині і послали данину. Тоді Ольга роздала голубів і горобців між воїнів і казала прив’язати кожному голубу і горобцю на ниточці чир, обвитий малим платком. Коли вже смеркало, воїни запалили чир і пустили птицю на волю. Голуби і горобці полетіли до своїх гнізд. Незабаром стали всі доми у вогні. Деревляни рятувалися втечею з міста, але даремно. Русси одних убивали, других забирали в неволю, а на залишених живих наложили дуже тяжку данину. Від цього часу вже не подвигалася більше деревлянська земля, на місце слов’янських звичаїв стали права скандинавські.

Покоривши Деревлян Ольга ніби на десять літ якби змінилася – правління її було тихе, мирне, не чути вже більше про люті її діла. Здається, що Ольга за весь той час стояла під впливом християнської колонії в Києві і лише ждала догідної пори, щоби охреститися. Року 957 удалась вона в супроводі великої свити до Царгороду. Її супроводжували 22 посли*), 44 купці, один родич її, 16 боярських дружин, 18 знатніших служниць, 2 товмачі і „папа” (здається київський єпископ) Григорій.

*) В договорі Ігоря згадується 24 посли від 24 руских князів. Тепер, коли Ігоря не стало а Ольга сама удалась до Царгороду, число послів очевидно стало менше.

Про звичай Скандинавців запалювати міста при помочі горобців, згадував я вже в однім з попередніх артикулів. В Скандинавії окремим правом навіть наказувалося, не держати горобців в осадженому місті.

Імена головних дорадників княгині також чисто скандинавські. Про Свіналда вже була бесіда – в Скандинавії відомі були імена власні Svenald, Svonehild, Svönehilda. Назва Асмуд утворилась як найправильніше із скандинавського імені власного Asmund, котре мовно значило те саме, що Божидар (ás = бог, mund = дар). З історії відоме нам ім’я Асмунда, короля норвезького.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Back to top