A+ A A-
  • Категорія: Історія
  • Перегляди: 3282

Скандинавщина в давній Руси. Розділ 8

"Слово і діло" продовжує знайомити відвідувачів з працею Омеляна Партицького "Скандинавщина в давній Руси". Пропонуємо Вашій увазі 8 розділ.

VIII. Володимир Великий 

Святослав лишив трьох синів: Ярополка, Олега і Володимира. Як довго жив отець, вихованням дітей займалася їх бабка, княгиня Ольга. З кількох місць літопису видно, що виховання було дуже старанне, клопотливе; нема сумнівів, що і ведене було в дусі християнськім.

 

Старші брати, Ярополк і Олег, померли поганами, але їх поганство було лиш масковане до якогось часу. Заслуговує на увагу, що над тілом Ярополка не сипано високої могили*) як то було в звичаю при похороні інших князів руских, н. пр. Аскольда, Дира, Олега, Ігоря. Недаром в 70 літ пізніше велів Ярослав Мудрий викопати з гробу обох князів, охрестити їх кості і зложити в церкві св. Богородиці. Годі припустити, щоб те охрещення було простою забаганкою Ярослава або чином невідомості зі сторони тодішнього священства.

*) Скандинавські могили звичайно сипані були на горах і мали вид круглий або подовгуватий; їх високість, як до достоїнства особи, 10, 15, 20 і більше стіп.

Володимир був сином Слов’янки, Малуши, ключниці Ольжиної. При смерті Ольги був він ще надто молодим, християнство лиш мало проникло в його душу. До того ж стояв він під опікою свого вуя, Добрині, котрий був Слов’янином і як такий тілом і душею відданий поганству.

Між Ярополком і Володимиром не було згоди. Не лише особисті цілі, але і важливі державні принципи розділяли обох братів. Володимир під проводом Добрині репрезентує слов’янські і заразом поганські начала, Ярополк начала скандинавські і християнські. Остаточно закінчилася боротьба підступним вбивством Ярополка.

Першим ділом Володимира було скріпити поганство. На одній київській горі, недалеко свого палацу, велів він уставити кумири, статуї богів, між котрими – в перший раз за Руриковичів – удостоївся всенародної честі і наш слов’янський Хорс-Дажбог. Для зміцнення поганства не погордив Володимир скандинавськими і фінськими богами. Побіч Дажбога став Перун зі срібною головою і золотими вусами, дальше Стрибог ( Stritgod, бог війни), Ергель ( Oergelmir – бог, з котрого повстав світ) і фінсько-московський Мокошь.

З християнами обходився Володимир дуже люто. Він велів кидати жереб, кого зарізати в честь богів, і виходило так, що жереб падав на якогось християнина. Та хитрість виміряна була головно проти Варягів, бо лише вони визнавали на Руси віру християнську.

Як Володимир в Києві, так вуй його, Добриня, порядкував у Новгороді. І тут ставлено кумири, високо підносячи хоругов поганську супроти християн.

Взагалі Володимир не любив Варягів. Доки жив Ярополк, він зі Скандинавії спроваджував їх супроти брата у великім числі, однак зарплати їм не давав. „Ідіть у Грецію, там вас приймуть в службу”, говорив бувало Володимир, а коли Варяги справді пішли в Грецію, князь висилав зараз тайком своїх послів до цісаря, остерігаючи перед нелюбими гістьми: „рас точи їх, а в Русь не пущай ні єдиного”.

Ще за часів Святослава прийшли були два скандинавські князі в Русь і тут запанували: Рогволд в Полоцьку і Тур в Турові. Володимир хотів був женитися з донькою Рогволда, Рогнідою, але та відказалася. „Він син рабині, говорила Рогніда, не рівня мені”. Відказ гордої Норманки тронув Володимира до живого; він пішов на Полоцьк, зайняв місто, Рогволда і двох його синів убив, а Рогніду взяв з собою.

В нарадах Володимира Великого беруть участь не лише бояри, як було в звичаю за давніших князів, але вже і слов’янські „старці” (старійшини). Їх голос має вже тепер велику вагу. Коли в Києві кидано жереб, кого зарізати в честь богів, старці уміли повести діло так, що зарізано Варяга. Старці при нараді з Володимиром ухвалюють вислати в світ послів, щоби розглянулися, котра віра найлучша. Перед боярами і старцями здають посли справу з того, що де бачили. Старці у бояри ухвалюють вкінці прийняти віру християнську.

Хоча слов’янський елемент входив у свої права, та не мав він на стільки сили, перебудувати організм державний. Багато в устрої суспільства вже утвердилося було на Руси і ввійшло в звичай; тодішні улаштування військові як на свій час не були злі, а права скандинавські, хоч і були підставою тодішнього законодавства, але вже приноровлялися відповідно до потреб крайової людності. Сам Володимир при всій прихильності для Слов’ян не міг позбутися скандинавських впливів, які зі всюди його оточували. До того ж розумів він справи часто зі становиська особистих вигід, тому старанно плекав такі звичаї скандинавські, що йому були на руку. Це причина, що і з часів Володимира Великого доходять нас все ще деякі ремінісценції скандинавські.

От хоч би многоженство. Воно в Скандинавії з давен-давна було в моді і очевидно було головною причиною незмірного перелюднення краю. Маючи невольників і невольниць достатком, Скандинавці одних розпродували на головних торгах світа, а позісталих лишали для себе. Володимирові, що за Нестором, був великий „женолюбець”, звичай такий припав до вподоби. У нього, як довго був поганином, аж роїлося від множества жінок. Від Норманки Рогніди були чотири сини, між ними Ярослав, і дві доньки; від Грекині-черниці, котру відібрав у брата, був Святополк; від Чехині Вишеслав, а від другої Святослав і Станіслав; від Болгарині Борис і Гліб. Окрім того мав він 300 неправих жон у Вишегороді, 300 в Білгороді, а 200 в Берестові під Києвом.

Коли Болгари з над Волги довідалися, що Володимир хоче змінити віру поганську, прислали до нього своїх учених. „Яка є віра ваша?” спитав у них князь. Болгари відповіли, що вірують в єдиного бога, а Бохмит (Магомет) є його пророком; що Бохмит дозволяє многоженство і дасть кожному в раю 70 красних жінок. Володимир дуже радо слухав тих „сладких” оповідань, бо „любив жени і блуждєніє много” – але як сказали посли, що по вірі Магомета не вільно їсти свинини і пити не вільно, тоді Володимир геть прогнав Болгар, і чути не хотів про їх віру.

Другою спадщиною скандинавською суть ті численні пири, що кожної неділі відбувалася в княжім палаці для дружини і інших знаменитих людей. Величні пири! Скільки то не миналося на них всілякого м’яса – волового, кінського і дичини – і всіляких напитків! Дружина любила князя, була з ним за одно. Раз, підхмилившись, викрикували бояри: „Ой лихо нашим головам! Дав нам їсти дерев’яними ложками, а не срібними!”. І зараз велів Володимир викувати срібні ложки, щоб не вчинилося знов яке лихо боярським головам.

В пирах Володимира брали участь не лише зіслов’янщені потомки перших Руссів, але і корінні Слов’яни, старійшини городські. Місце давнішого кобилячого молока зайняли вже на пирах слов’янські мед і квас. Ім’я Володимира стало відтепер в честі у народу, славилося скрізь, і в Києві і по інших містах, і перейшло в численних піснях і казках в пам'ять потомства. (Нині пісні про Володимира живуть вже лише в устах народу московського; вони занесені на північ Киянами, котрих князі московські, зруйнувавши Київ, поселили в своїй землі).

Пири Володимира нагадують такі ж пири у Канута Великого, майже сучасного короля Данії, Норвегії і Англії. Нема сумніву, що і пири на дворі польського короля Болеслава Хороброго відбувалися на такий же лад, тим більше, що Болеслав був вуєм Канута і останній не раз гостив на дворі польськім. Всюди – в Англії, Норвегії, Данії, в Польщі і на Русі – устрій дружини почивав на давніх, традицією освячених підставах, мав спільний початок.

При пирах на дворі Канута була така установа:

Кожний з дружини сидів у стола після літ служби; хто припізнився із-за важної причини, сідав на приналежне собі місце, а молодші посувалися одно місце дальше. Коли молодший віком не встав перед старшим  або зайняв його місце, скликувала дружина суд і виключала чиновника зі свого товариства. Канут часто лагодив засуд у той спосіб, що винуватцю за кару назначав одне місце нижче. Коли хто частіше провинився і мимо того приходив сідати до стола, товариші обкидали його обгризеними кістьми в знак найбільшої зневаги. Коли ж хто напав на свого товариша і ударив його зброєю, п’ястуком або патиком, вже для такого не було помилування, він мусів на всі часи покидати край і кожний мав право убити його, якби де стрінув на дорозі.

-----------------------

З часів Володимира Великого дійшли нас деякі імена скандинавські тодішніх князів. Сама назва Владимир*)  є тільки переслов’янщенням скандинавської назви Valdemar (пан моря). Сучасний Володимирові князь, Рогволд у Полоцьку і Тур в Турові, були за Нестором Варягами; їх назви відповідають скандинавським іменам власним: Rögnvald (або Ragnvald) і Thórr (Перун). Ім’я Володимирової жони, Рогніди, також скандинавське: Ragnheid.

*) Що ім’я власне Владімір не повстало з кореня слов’янського, найлучше доводить факт, що вже від давніх часів слово те писалося на різні лади: Володимир, Володимір, Володимер. У Нестора проходить форма Володимер, і це ще найправільніше, відповідно до німецького Meer (море).

Хоча князі вже були зіслов’янщилися, все таки любили вони давати дітям назви скандинавські. Внучка н. пр. Володимира звалася Малфрід; навіть жіночого закінчення а не додано, щоб слово в нічим не різнилося від скандинавського імені власного Malfridh.

------------------------------

При обговоренні часів Володимира Вел. насуваються мимохіть два питання:

1)      Де ділися поменьші, дрібні князі, про котрих згадується в історії Олега, Ігоря і Ольги?

2)      Яка була доля невільників по прийняттю християнства на Руси?

Договір Олега з Греками згадує про більше князів, котрі рівночасно панували на Руси. В договорі Ігоря перераховані імена 24 сучасних князів, а за Ольги жило таких князів 22. Що ж сталося з тими князями за панування Володимира Великого і для чого пізніша історія згадує лише князів з роду Рурика а не говорить і словом про князів інших?

Володимир не терпів побіч себе іншого володаря і навіть брата рідного він не щадив, щоб лише стати самовладним князем на Руси. Рогволда, князя полоцького, скандинавця з роду, він убив, а враз із ним і двох його синів. Такої долі зазнати мусів і князь Тур, також скандинавець з роду, бо на турівськім князівстві засів незабаром син Володимира, Святополк. Нема сумніву, що і інші дрібні князі, враз із родом своїм, погинули з руки Володимира; для піднесення слов’янської ідеї жертвою конечно пасти мусіли головні репрезентанти скандинавщини.

Що неволя була на Руси і по заведенню християнства, заперечити не можна – вістки літописні, як і інші письменні пам’ятники староруські, а передовсім Ярославова „Правда Руска” голосно говорять про неволю. Тільки ж не чути вже про розпродаж наших предків на торгах закордонних, а і дома доля „челяди” стала очевидно легшою, праводавство – оскільки на ті часи було можна – огорнуло опікою і той стан нещасливий. За зменшенням числа невільників підноситься і їх ціна; вартість челяді дається в приближенні оцінити після того, що н. пр. один син Володимира за свою жону титулом придане одержує 800 невольників.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Back to top