A+ A A-
  • Категорія: Історія
  • Перегляди: 3296

Скандинавщина в давній Руси. Розділ 9

"Слово і діло" продовжує знайомити відвідувачів з працею Омеляна Партицького "Скандинавщина в давній Руси". Пропонуємо Вашій увазі 9 розділ.

IX. Погляди Іловайського 

Щоб не переривати оповідання про звичаї перших наших Руссів, лишив я полемічну частину на боці, і аж тепер подаю важливіше в окремому зіставленні.

Іловайський при обговоренні порогів Дніпра так пише: „Багато надії покладали норманісти на назви порогів Дніпра, які подає Константин Багрянородний

раз по руски раз по слов’янськи… Ось наприклад руска назва Ульворси, що за Константином значить по слов’янськи: острівний поріг. Норманісти кажуть, що треба читати Ульмворси, а власне Хольмворси; за їх думкою початкове хо перемінилося на у, а м в середині випало, бо в грецькій мові можна його викинути перед слідуючим в. Розуміється, тепер вже не буде ніякої трудності. Хольм і по англійськи, і по шведськи, і по нижньосаксонськи і по дуньськи значить острів. Друга частина ворсі нагадує англо-саксонське Worth (горбок, берег); можна також виводити від fors = поріг. Після такої процедури вийде очевидно так, що Ульворси буде слово германське і що значить по слов’янськи островний поріг”. 

Іловайський, як в інших місцях, так і тут вириває поодинокі слова, які йому на руку, і з поодиноких випадків робить судження про ціле. Такою методою дуже легко спровадити можна всю філологічну науку ad absurdum, і те є його очевидною метою.

При ближчому розгляді показується, що ціле розумування Іловайського до нічого. Річ так стоїть:

1) В скандинаській мові не говорилося Хольм але Hólm, з погляду звукової форми слова є то різницею дуже важливою.

2) Придихове г інших мов не вимовлялося на Руси і не зображалося знаком окремим. Багато доказів на те подав я при обговоренні імен власних, що находяться в договорах Олега та Ігоря. Такий стан був і з грецьким spiritus asper, котрого Русини ніколи не вимовляли, як і не вимовлялося його і не писалося в мові старослов’янській. Скандинавське hólm за вимовою на Руси звучати мусіло ólm.

3) Знаємо вже, що скандинавське ó у всіх випадках без винятку вимовлялося нашими Руссами як у. Така вимова стрічалася і в Данії і в Англії і у Фризії – значить у тих племен, з котрими наші Русси стояли в найближчому зв’язку. Що ж отже дивного, що Русси замість ólm говорили ульм? Чи мали може грішити супроти духа своєї мови і говорити так, як Іловайському до вподоби?

4) Якщо Константин замість ульмворси написав ульворси, то це ж не провина норманістів. В грецькій м перед в випускалося – Константин лиш пішов за правилами своєї мови. Завдання лінгвістики – віднайти справжню форму слова, вияснити, як з собою сполучалися звуки, коли і де випадали. Фантазування не має тут місця.

Послухаймо ж тепер, як Іловайський „руску” (скандинавську) назву ульворси силоміць робить слов’янською. Він так пише: „Є і по слов’янськи слово холм і подібні йому: хелм, хлум, шелом і т. д.; для ворси маємо слово бор, вор, які можна стрінути в словах зложених (н. пр. Бранібор, Раковор і ін.)”.

Виходило б з того, що ульворси толкувати треба через „холмобор”. Чи ж буде смисл який називати так частину дніпрової ріки? І як погодити тепер той „холмобор” з толкуванням Константина „острівний поріг”?

Здається, що і самому Іловайському не дуже сподобалися ті „холмобори”, бо одночасно висловлює він і другу догадку: „ульборси можна перекласти на Вулбори”. Що ж значить тепер вулбори? Іловайський сам в клопоті, яку на те дати відповідь і ставить дальшу догадку, що то мабуть вулнбори. Ну тепер іде вже легко: вулн = волна, отже волнобори …

Та ні, не волнобори! Іловайський має одну ще догадку: „може ульборси і не значить того, що хоче Константин; може воно рівняється вульнипраху?”.

От до таких то баламутств дійти мусить історик, коли ясну історичну правду і несхитні правила філологічні поставить догори дном і дасть волю своїй фантазії.

---------------------

Іловайський пише дальше: „Я не берусь виясняти*) так звані рускі назви порогів у Константина; покладаю тільки те, що може ці назви і попсовані  у нього, бо писані по грецьки … Тепер хочу тільки ось що сказати. Що Константин псував усі назви, видно буде, як трохи пильніше подивитися на назви, котрі він зове слов’янськими. Що ж воно таке, на. пр. Веруци? Якби Константин не сказав, що це значить кипіння води, то хто б його і зрозумів, а норманісти обернулися б до германських діалектів”.

*) Історик повинен братися за таке вияснення.

Знов повно баламутства. Наперед жоден слов’янський філолог не буде читати „веруци”, але „веручи”, бо ж знає, що Греки для нашого ч не мають окремого знаку, отже мусять запомагатися звуком, що найближчий до слов’янської вимови.

Кожний Русин і без великих студій граматичних зрозуміє зараз, що веручи(й) формою своєю не може бути що іншого, як лише partic. praesentis activі. А знов кожний, ознайомлений хоч трохи з правилами старорускої і нинішньої мови рускої, знає, що давня [редукована] голосна ь вимовлялася, і нині часто вимовляється як е (левъ замість львъ, меч замість мьчь), отже веручий = вьручий. В староруській мові від дієслова вьріти (кипіти) навіть ніколи інакше в дієприкметнику не писалося, а це найкращий доказ, що в поданій Константином назві не знаходиться нічого попсованого.

Не розумію також, для чого слов’янське веручи мав би хто виводити з мови скандинавської. У Іловайського вічно якісь привиди, маяки, котрими він і себе самого страшить, і читача. Таж на стільки знає кожний філолог, що слов’янські назви лише з мов слов’янських виводити можна.

--------------------

В договорах Олега і Ігоря з Греками зовуть себе Скандинавці „от рода руского”, а Константин зове знов „рускими” скандинавські назви дніпрових порогів. Всіх назв у договорах і в розправі Константина буде близько 100 – дійсно спорий словарець, що мов живий свідок голосно промовляє про народне походження перших наших князів і їх дружини.

Скільки не розчитувався Іловайський в грецьких джерелах, ніде не міг він знайти свідоцтва на підпору теорії про слов’янськість Руссів, зі всюди мов хором кличуть Греки до нас: Русси то не Слов’яни! Для рятування своєї теорії придумує Іловайський нові способи і сходить на поле діалектики. Він пише: „Константин був свідком, як Ігор напав на Візантію, він вступив з Ігорем в умову, приймав у себе жінку Ігореву – Ольгу. Константин дріб’язково описує цей прийом Ольги і ні слова не каже про перших варязьких князів. Рурик був свекром Ользі, і як не вона, то вже хто не будь, що були з нею, безпремінно б розказав цікавому імператорові подробицю про Рурика та Олега. Окрім них мав Константин спроможність довідатися про це від руских купців і послів у Царгороді… В другій своїй праці (De administrando imperio) Константин багато подає звісток про сусідні і навіть далекі народи, однак нічого не споминає про переселення Руссів у наші сторони ... Він н. пр. розказує про початок династії Арпада в Угорщині і про їх відносини до Хазарів, а Арпад був, здається, сучасником Рурика. В біографії свого діда, Василя Македонця, Константин оповідає, як хрестилася в перший раз Русь, і тут нічого не каже про її норманство. Видно з усього, що Константин вважає Русь за тубільців …”.

Іловайський гнівається, для чого Константин не написав окремого трактату про походження Руссів. Ну, припустим, що Константин написав таку розправу – Іловайський поступив би тоді так, як з Константиновими назвами порогів. Як бачу його аргументацію: „Константин писав після хибної інформації … Константин помішав без ладу географічні назви … Константин попсував рускі назви князів і дружини … Константин нічого не розуміє”. Такої аргументації уживає Іловайський і супроти інших грецьких письменників, чому ж би не вжити її супроти Константина?

Ще ж би не дивота, якби Скандинавці, що запанували в наших землях, перший раз воювали в Греції за панування Константина. Але наші Русси були давніми знайомими Греків – про них знали докладно в цілім Царгороді по части з їх воєнних нападів, п части з торговельних зносин. Що ж мав цісар оповідати? Описувати може те, що знала вже і мала дитина в Греції?

Перше знайомство Греків з Руссами впадає на більше як 100 літ перед Константином. То було року 839. тоді франконський імператор Людовик,по виразному свідоцтву історії, розпитував Руссів про їх рід і довідався, що вони прибули зі Скандинавії, саме зі Швеції: „Rhos gentis est Sueonum”. Другий раз виправилися Русси на Царгород під проводом Аскольда і Дира. За князів Олега і Ігоря були знов і війни і договори з Греками і неустаючі зношення торговельні. Годі припустити, щоб навіть 100 літ по перших війнах з Руссами, Греки не знали про них нічого і аж від Константина довідалися про їх первісне походження?

-------------------------

Іловайський пише далі: „Згадаймо одне місце в літописі про 12 вік: І стояша на місті нарицаємом Ерель, єгоже Русь зоветь Угол.  Тут поручь стоять дві назви: Ерел і Угол, і обидві слов’янські. Якби це впало в руки Константина Порфирогенета, він би зараз написав по слав’янськи Ерел, і по руски (скандинавськи) Угол; може б ще що і зіпсував переписуючи по грецьки, от би нам і довелося шукати, що значить Угол в північно-германських діалектах”.

З літопису видно, що вже з кінцем 10 віку назва Русь перестала бути скандинавською, тим менше була вона такою в віках 11-ім і 12- ім. Русси вже тоді були зіслов’янщилися, Нестор виразно каже, що за його часів „руский і словінський язик єдино суть”. Якби Константин жив у 12 віці, Русь очевидно була би народом слов’янським і слов’янською назвав би він „руску” назву Угол.

Що інше Ерел. При ріці Ерел жили Половці, між ними і Русинами бували там часті сутички, в котрих то одна то друга сторона перемагала. Маючи те на увазі, легко вже прийде нам зрозуміти слова літопису; мисль в ньому очевидно така: Ерел – назва неслов’янська, Угол – назва слов’янська. Зовсім не годилося підсувати Константинові таку недоречність, як то чинить Іловайський. У всім, що писав цісар грецький про Слов’ян, бачимо інформації дуже докладні і совісні; його становище як монарха було того рода, що міг він кожної хвилі засягнути відомості як найлучші і з першої руки.

_______________

Грецький патріарх Фотій був свідком першого наїзду Руссів на Грецію. То був похід Асколда і Дира. Фотій в проповідях своїх і листах згадує про цей досі в Греції незнаний народ Руссів і так його характеризує: „Русси рушилися з півночі, маючи намір дійти до другого Єрусалима; то нарід з кінця землі, несучий з собою стріли і списи, нарід грізний, не знаючий помилування. Русси живуть далеко від нас, вони варварський нарід, неосілий, і хоч малий числом, а вже досяг великості і зробився богатим”.

Перш за все замічу, що і Фотій міг мати докладну відомість про Руссів, він їх, як сам величається в листі до орієнтальних патріархів, навернув на віру християнську*) – тож знав, хто і якого роду були ті нові християни. За Фотієм „Русси нарід неосілий” – зовсім слушно; Асколд і Дир, відлучившись від Рурика, зайняли Київ і зараз виправилися на Царгород – сталого сідища вони ще не мали. „Русси вийшли з кінця землі” – також слушно, бо прийшли зі скандинавських сторін. „Русси нарід числом маленький” – і це слушно, бо наші Скандинавці становили лиш дружину, котра разом репрезентувати могла значну силу воєнну, але нічим була в порівнянні до великого числа підкорених Слов’ян.

*) З реляцій Фотія виходить, що Асколд і Дир прийняли віру християнську. Чи умерли християнами? річ сумнівна. Нестор повідає, що над тілами обох князів насипано високі могили, а це вказувало би на обряд поганський. Може бути, що християнство в початках дозволяло на деякі в єстві своїм нешкідливі поганські обряди.

Супроти так важного свідоцтва, як патріарха Фотія, не легка справа Іловайському. Але вкінці насунулася йому щаслива гадка: „Та це риторичні звороти, грецький погляд на рухливих Руссів! І не треба забувати, що за часів Фотія не лише Київ, але навіть північні береги Чорного моря Грекові з Царгорода здаватись мусіли дуже далекими на півночі, майже на краю світа”.

Оповідання Фотія сходиться з оповіданням Нестора, за яким Асколд і Дир належали до дружини Рурика, прийшли разом з Руриком до Новгороду з норманських країв, але скоро відлучилися від нього, зайняли Київ і виправилися на Царгород. Слова Фотія „Русси з кінця землі” узгоджуються з літописним оповіданням, отже не суть простим тільки зворотом риторичним.

Дивує також аргументація Іловайського, що „Грекові з Царгорода північні береги Чорного моря видаватися мусіли майже на кінці світу”. Знаємо з договору Ігоря, що північні береги Чорного моря (ціле Білоберже і Крим аж по море Азовське) находилися під владою Греків – як же ж могли Греки не знати тих сторін і ще думати, що їх посілості лежать на краю світу? Таку недоречність міг би написати якийсь неосвічений чоловік, а не Фотій. Література грецька посідала, від Геродота почавши, досить географічних розправ про наші сторони – письменні люди, та ще в Царгороді, не могли бути такими невігласами, як їх представляє Іловайський.

В другій половині 9-го віку був послом італійським в Царгороді кремонський єпископ Ліютпранд; він був свідком Ігорової виправи на Грецію і писав про тодішніх Руссів, що вони „alio nomine Nordmanni apellantur”. Іловавайський і тут має готову відповідь: „слово Nordmanni зрозуміти треба як загальну назву всіх північних народів”. Коли так, то чому Ліютпранд не називає волзьких Болгар Норманцями, а лише найближчими сусідами Руссів? І Угри, і Печеніги, і Хозари – все то для Ліютпранда повинні бути народи північні, а тимчасом він їх не зараховує до Норманців. В Італії добре знали Варягів із-за частих наїздів на цей край, тому назва Nordmanni в устах італійського посла ніяк не може означати народу слов’янського.

-------------------------

Грецький письменник Симеон Магістер Руссів не називає слов’янами, а виводить їх із Фраконії (де зразу пробував Рурик зі своєю дружиною). Іловайський каже, що норманісти хопилися обіруч за ту Франконію і звідси виводять, що Русь і Варяги одне, що вони германського роду – тимчасом (додає Іловайський) слово Франки „треба розуміти широко, як народи північно- і західно-європейські”.

Є ще один письменник грецький, Георгій Амартол. Він Русь виводить зі скандинавського племені: „Припли Русь на Консантин град лодіями тисяч 10, от рода Варяжска сущим”. Іловайський на таке аподиктичне твердження грецького хронографа не находить відповіді; якби і не брав хто наведені слова, широко чи вузько, все лишиться одна і та сама мисль: „Русь от рода Варяжска”.

----------------------

Огляд свій на істориків грецьких так закінчує Іловайський: „Візантійські джерела ні в однім місці не зміщують Руси з Варягами, а всюди відрізняють їх. Про Русь споминають вони наперед, аж пізніше про Варягів … Ще раз кажу, що Візантійці раз-враз, мавши у себе перед очима і Варягів і Русь, ні разу не змішують їх і ні разу не називають їх одноплеменцями”.

Твердження Іловайського не у всім правдиве, бо наведені вище письменники грецькі, Симеон Магістер і Амартол, таки направду „змішують” Русь з Варягами. Коли ж в цілості роблено різницю між назвами Русь і Варяг, то причина тому інша. Назва Варяг (Βαραγγος) повстала в Греції аж в XI віці, значить тоді, як вже наші Русси цілком були послов’янщилися; тоді очевидно не можна було змішувати слов’янських Руссів з тими Скандинавцями, що служили в Греції і звалися там Варанґами. В ХІ віці роблено і у нас різницю між обома народами; Варягами звано лише ті військові дружини, що їх за Володимира і Ярослава часів спроваджувало як наймане військо в разі якої війни. Ярославова „Правда Руска” також, і зовсім слушно, розрізняє Русинів від Варягів. Вік ХІ не може бути визначальним для означення походження перших Руссів.

--------------------------

Деякі письменники, особливо ж арабські, повідають, що Русси з 9 і 10 віку увихалися часто то по Волзі то по Каспійськім морі, займаючись торгівлею і продажею невільників. Це навело деяких нинішніх істориків на гадку розрізняти кілька Русей: київську, чорноморську, азовську, волзьку, каспійську і т. д. Баламутство з тими Русями пішло від того, що мало звернено уваги на звичаї Руссів, як їх описав цісар Константин. Він виразно каже, що кожного року, коли надійде весна, з’їжджаються Русси до Києва і звідси на лодіях здійснюють свої виправи. Ну, може-таки щороку не ходили вони на Грецію! Діставшись Дніпром до Чорного а відтак до Азовського моря, вони пробиралися часто на Дон, а в місці, де Дон зближений до Волги, вони за давним звичаєм перетягали або переносили (при помочі невільників) свої легкі байдаки і пускали на Волгу. Тут вже була їм повна свобода – ні на Волзі ні на Каспійськім морі не було таких флотилій, що могли зрівнятися з Руссами. Коли ж Русси продали як слід свої товари і невільників, вони знайомою дорогою вертали назад до дому. Про якийсь осілий народ руский, чи над Волгою, чи при Каспійськім морі, і говорити нема що.

-----------------------------

„Нічого скандинавського, каже Іловайський, нема в устрою рускої суспільності, ні в чім не можна вбачати чужостороннього хоч слідочка, ні в мові ні в яких-небудь пам’ятках. Невже ж ті сліди осталися тільки в поданих Константином назвах п’яти порогів?”.

Ох, ті назви порогів! Вони все на думці Іловайському … Він вже і висмівав їх і на слов’янське перекручував, та мимо того щохвилі згадує про них з укритим якимсь жалем. Та якби лише тих 5 (а власне 7) назв! А то в договорах перших князів є таких же скандинавських назв щонайменше 80, та й в літописі Нестора, як ми бачили, збереться їх до 40 – цілий словарець! Є ще назви скандинавські в „Правді Рускій”, і ціла основа тої „Правди” всюди вказує на скандинавський початок. Тай мітологія староруська, оскільки нам знана з літопису і зі Слова о полку Ігоровім, не в однім також перейнята від Скандинавців. Коли ж іще згадаємо ті численні прояви скандинавських звичаїв, подибувані в історії перших князів (Олега, Ольги, Святослава, Володимира), признати мусимо, що такими були „слідочки” скандинавщини в устрої давньої суспільності рускої.

Теорія Іловайського протирічить фактам. Згадаймо лиш оце: наші предки стогнуть віками в неволі, платять дань Хазарам – а в одній хвилі, мов dues ex machine, повстає серед них організація державна, вони власними силами розвивають незвичайну силу воєнну, створюють флот з тисячами кораблів, ознайомлюються з торгівлею, купчать в Греції, Болгарії, над берегами Волги, Каспійського моря, всюди … Чи є таке можливим? Як би то не лестило почуттю кожного Слов’янина, а таки увірити в подібне диво не можна.

Воюючи з цілим світом в обороні слов’янськості перших Руссів, Іловайський виступити мусів і проти Несторового літопису. „Всього один тільки раз літопись наша мішає Русь з Варягами – це в легенді про закликання Варягів; у всіх інших місцях вона раз враз відрізняє Русь від Варягів, говорячи про них, як про два різні народи”.

Іловайський в своїй розправі кілька разів підносить з натиском, що Нестор лиш один раз говорить про норманське походження Руссів і з того висновує догадку, що то якийсь переписувач, а не сам Нестор, вложив ті слова в літопис. Але тут сталося так, що Іловайський в числах помилився; не один, а три рази, і то у різних місцях, зазначує Нестор скандинавський (варязький) початок Руси. І так:

1)  В легенді про закликання Варягів каже Нестор „Сіце бо ся зваху ті Варязі: Русь, яко друзіі зовуться Свиє (Шведи), друзіі же Нурмане*), Агляне, друзіі Готи, тако і сі”.

*) В скандинавській мові Nordhmenn означало Норвежців, а не Скандинавців в загалі. Тої термінології держався і Нестор.

2)  „Афетово бо і то коліно: Варязі, Свиє, Нурмане, Готи, Русь, Агляне” (Русь вичислена посеред племен скандинавських).

3)  Нестор говорячи про труди святих апостолів слов’янських і про переклад св. письма, замічає, що за його часів „руский і словенський язик єдино суть”, але зразу додає, що давніші Русси походили від Скандинавців: „от Варяг бо прозвалася Русию”.

Думка Іловайського, що тут якийсь переписувач попсував Несторовий літопис, не має імовірності за собою. В пізніших часах все більше втрачалася пам'ять про перших Руссів – звідки би переписувачам впало на гадку, виводити князів і їх дружину зі Скандинавії? Тут якраз протилежна процедура могла мати місце: переписувач, поправляючи, замінив би Русь-Варягів на Русь-Слов’ян. Всі правила логіки промовляють лише за такою евентуальністю.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Back to top